Кевiн чув цю iсторiю. Єдиний син короля Брiана, принц Гандар, помер десять рокiв тому вiд затяжної хвороби з явними ознаками навмисного пристрiту. Майже нiхто не сумнiвався, що пристрiтнi чари наслав на юного принца менший брат короля, Урiєн, проте довести його причетнiсть до цього злочину не вдалося. А за кiлька мiсяцiв Урiєн Лейнстер загинув вiд нещасного випадку на полюваннi, i тепер уже в його смертi пiдозрювали короля. Ситуацiя була тим бiльше дражлива, що зараз наступником престолу був старший син Урiєна — Емрiс Лейнстер.
— Мiй батько, — тим часом продовжувала Дейдра, — наполягає, щоб я чимшвидше вийшла замiж i народила йому спадкоємця. Мої дiти матимуть Дар, якщо мiй чоловiк буде чаклун. А я не хочу цього, не хочу за чаклуна, бо тодi стане ще гiрше... а менi й так нестерпно. Я вже стiльки просила татка, щоб вiн дав менi спокiй, щоб усиновив Колiна i зробив його своїм наступником. Та вiн затявся, хоче передати корону онуковi...
Кевiн слухав її, намагаючись не хитати головою. Дейдра вже двiчi ухилялася вiд пояснень, як вона опинилась у Лохланi без супроводу, але її останнi слова навели його на певнi здогади. I це йому геть не сподобалося.
— От що, Дейдро, — сказав вiн. — Ти, бува, не втекла вiд батька? Ну, щоб вiн не змусив тебе одружитися?
В її очах промайнув такий щирий i непiдробний подив, що в Кевiна не лишилося сумнiвiв — вiн помилився.
— Ага, он про що ти подумав. I либонь злякався, що тебе вважатимуть моїм спiльником... — Вона силувано всмiхнулася. — Почасти ти вгадав, я справдi втiкачка. Проте втекла не вiд батька, а вiд викрадачiв.
— Що?! — вражено вигукнув Кевiн. — Тебе викрали? Хто?
— Готiйськi шпигуни, — пояснила Дейдра. — За наказом їхнього короля Аларiка. Мабуть, вiн збирався тримати мене як заручницю, щоб натиснути на Логрiс i виторгувати територiальнi поступки. А може, був такий дурний, що сподiвався через мене накласти на батька прокляття. Але так чи iнакше, вiн спiймав облизня.
— А як тобi вдалося втекти?
Вона недбало знизала плечима:
— Втекла i все тут.
Дейдра встала й невпевненою ходою рушила до озера, щоб вимити пiсля їжi руки. Зробивши кiлька крокiв, вона раптом спiткнулася й напевно упала б, якби Кевiн останньої митi не пiдхопив її.
— Що сталося, Дейдро? — стурбовано запитав вiн, дедалi мiцнiше обiймаючи її. — Тобi зле?
Дейдра пiдняла до нього обличчя, її очi млосно блищали.
— Нi, просто запаморочилося в головi. Я надто багато випила, я п’яна... — Вона поклала йому руки на плечi, усiм тiлом пригорнулася до нього i пристрасно прошепотiла: — Ти такий гарний хлопчик, Кевiне... а я так скучила за любов’ю й нiжнiстю. Ти ж хочеш мене, правда?
— Так! Так! — млiючи, вiдповiв Кевiн i лише потiм зрозумiв, щó вiн сказав. — Але...
— Я теж хочу тебе, любий. Дуже хочу.
Вона нахилила його голову й наблизила свої вуста до його вуст. Кевiн розумiв, що не має права користатися з теперiшнього стану Дейдри, що мусить негайно спинити її. Та це було понад його сили, вiн просто не мiг устояти перед такою спокусою. Вiн вiдповiв на її палкий та жадiбний поцiлунок, i весь навколишнiй свiт потемнiв у його очах, затьмарених пристрастю.
Роздiл 2
Велике плоскодонне судно повiльно пливло вниз за течiєю Боан — головної водної артерiї Логрiсу, що перетинала всю країну з пiвночi на пiвдень. По обидва береги рiки корабель супроводжували два загони озброєних вершникiв. Зустрiчнi рибалки та селяни вiтали процесiю радiсними вигуками — простий народ дуже любив Дейдру.
Кевiн сидiв на лавi бiля правого борту й сумовито дивився вдалечiнь. Вiн теж любив Дейдру, i то значно дужче, нiж хотiв її любити. Сам не розумiв, як мiг ускочити в таку халепу й до нестями закохатися в королiвську доньку. Винуватив у цьому збiг обставин, ту випадкову зустрiч у лiсi, i якраз тодi, коли Дейдрi забагалося випрати свiй одяг, проклинав злощаснi двi пляшки пiдступного гiбернiйського вина... А проте, намагаючись бути чесним перед собою, Кевiн мусив визнати, що обставини тут нi до чого. Вiн у будь-якому разi покохав би Дейдру, де б i коли не зустрiв її. Це було неминуче, як схiд сонця. Це була доля, в iснування якої Кевiн нiколи серйозно не вiрив...
Корабель наближався до Димiлiока, третього за величиною мiста Логрiсу, столицi провiнцiї Новий Корнуол. Там Дейдру чекала врочиста зустрiч, а для Кевiна це насамперед означало, що їхня iдилiя скiнчилася. В Лохланi Дейдра пробула майже тиждень, поки для неї споряджали корабель, потiм була пiвмiсячна подорож униз по рiчцi, i весь цей час вони щоночi кохалися. Та вiдтепер все змiниться. В Димiлiоку до них приєднається принцесин почет, Дейдра опиниться в оточеннi придворних, а вiн вiдiйде на другий план, i нинiшня їхня близькiсть залишиться в минулому.