– Цить!
Франк простягнув руку, зупиняючи Харнеса, щоб дозволити вийти ще кільком тюремним службовцям. Більшість чоловіків перевдяглися в цивільне, але деякі так поспішали повернутись додому з нічної зміни, що побігли до своїх машин, так і не скинувши зелену уніформу Статена. Один з таких – у довгому пальті, накинутому поверх уніформи, зміряв Харнеса швидким поглядом. Адвокат подумав, що десь бачив його раніше. Але якщо він сам не здатен був поєднати знайоме обличчя з конкретним ім’ям, то був упевнений натомість, що цей чоловік точно знає його ім’я: сумнівної слави адвокат, прізвище якого вигулькує в новинах у зв’язку з так само сумнівними справами. Можливо, цей чоловік, а разом з ним інші, такі як він, почали питати себе: чого це Харнес вчащає у Статен з чорного ходу? А це навряд чи поліпшить адвокатове реноме, надто якщо вони почули його згадку про Нестора…
Франк провів Харнеса через кілька дверей, аж доки вони досягли сходів на другий поверх.
Нестор ясно дав зрозуміти, що зізнання має бути підписане сьогодні. Якщо розслідування в справі Морсанд не згорнути негайно, поліція може натрапити на нові факти, які зроблять зізнання Сонні менш переконливим. Як Нестор сприймає цю ситуацію, Харнес не знав, та не дуже й хотів знати.
Кабінет начальника в’язниці був, звісна річ, найбільший, але з кабінету помічника начальника в’язниці відкривався мальовничий вид на мечеть і Екебергосен [12]. Кабінет розташовувався у кінці коридору і був оздоблений огидними картинами молодої художниці, що спеціалізувалась на живописанні квітів та обговоренні свого лібідо з бульварною пресою.
Франк натиснув кнопку селекторного зв’язку і попросив привести в’язня з камери 317.
– Мільйон двісті тисяч крон, – промовив Франк.
– Закладаюсь, половина цієї суми – за значок «порш» на капоті, – відгукнувся Харнес.
– Так, а інша половина пішла в уряд у вигляді податків, – зітхнув Франк і плюхнувся в незвичне, з високою спинкою офісне крісло.
«Наче трон», – подумав Харнес.
Постукали у двері.
– Увійдіть! – дозволив Франк.
У дверях постав тюремник з кашкетом під пахвою і мляво віддав честь. Харнеса завжди дивувало, яким чином Франк змушує свій персонал до дотримання військових ритуалів в умовах сучасного робочого місця. Цікаво, з якими ще правилами вони повинні тут миритись?
– Слухаю тебе, Ґолдсруде?
– Прошу вибачити, я лише дізнатись – може, у вас є якісь запитання з приводу мого рапорту про нічний інцидент?
– Я ще не мав нагоди переглянути рапорт. Та коли вже ти тут… Є щось, про що я маю знати?
– Нічого особливого, за винятком невдалої спроби втечі. Думаю, так її можна кваліфікувати.
Франк склав долоні разом і посміхнувся.
– Приємно чути, що наші вихованці демонструють таку ініціативу і підприємливість. Хто і в який спосіб?
– Йоганнес Холден, із камери двісті…
– …238. Дідуган? Невже?
– Він десь роздобув пістолет. Я думаю, у нього сталося миттєве потьмарення розуму. Я просто зайшов сказати, що весь інцидент насправді розгортався набагато менш драматично, ніж можна зрозуміти з рапорту. Якщо бажаєте знати мою думку, м’яких заходів мало б вистачити. Чоловік гарно виконував свою роботу протягом багатьох років, і…
– Завоювання чиєїсь довіри – це кмітливий крок, якщо на меті – заскочити цих людей зненацька. Бо, я так розумію, саме так він вчинив?
– Річ у тім, бачте, що…
– Ти хочеш сказати, що ви дозволили обвести себе круг пальця? Ґолдсруде! Як далеко він дістався?
Харнесу жаль було тюремника, який безпорадно витирав указівним пальцем спітнілу верхню губу. Харнес завжди співчував тим, чиї позиції бували слабкими. Він з ними асоціював себе самого, міг легко уявити себе на їхньому місці.
– До шлюзу. Але ж все одно не було реальної загрози, що він проскочить повз охоронців, навіть якби він вибрався з корпусу. Блокпост обладнаний куленепробивним склом й автоматними амбразурами, і…
– Дякую, що розтлумачив, Ґолдсруде, але я практично спроектував цю в’язницю. І я думаю, ти маєш слабкість до цього дідка, якому ти надміру потураєш. Я утримаюсь від подальших висновків, доки не прочитаю твій рапорт, але вся ваша зміна має підготуватись до серйозної розмови. А щодо Йоганнеса, то ми не можемо з ним маніжитись: наша клієнтура така, що не промине скористатися з найменшої ознаки нашої слабкості. Зрозумів?
– Так точно.
Задзвонив телефон.
– Можеш іти, – сказав Франк і підняв слухавку.
Харнес очікував побачити військове салютування зі стройовим поворотом, але Ґолдсруд вийшов з кабінету по-цивільному. Адвокат на мить замислився, спостерігаючи за ним, і аж підскочив, коли Арілд Франк гаркнув: