Двері розчахнулися, і в будинок, відштовхнувши нашу матір геть із дороги, вдерлися двоє індіанців. На порозі вже стояв третій, вдивляючись у морок, що панував у кімнаті.
Коли в нього влучила моя куля, він, змахнувши рукою, упав горілиць. У будинок тим часом застрибнув іще один індіанець. Я вигукнув братові, щоб він зачинив двері. Та він сидів не поворухнувшись. Тож я побіг зачиняти їх сам. Утім, на моєму шляху лежав індіанець, якого я підстрелив. І коли я схопив його за ногу, щоб відтягти вбік, він уперіщив мене по щелепі.
Отямившись, я побачив крізь розчахнуті двері листя осяяних місячними променями дерев. Лунали крики та постріли.
— Мартіне, мене підстрелили! — пролунав голос моєї сестри.
Однак брат і тепер не поворухнувся. Я подумав, що його, мабуть, убили. Вихопивши з його рук зброю, я націлився на одного з індіанців. До мене раптом кинулася мати…
Невдовзі я опинився на підлозі, до якої мене притискало щось дуже важке. Видавалося, що дах нашого будинку обвалився. Однак згодом я зрозумів, що мене хтось тримає. То був індіанець. Я вчепився йому в шию, та він сильно вдарив мене головою об підлогу.
Отямився я вже надворі, під деревами. Намагаючись підвестися, одразу ж отримав удар ногою. Ляпнувся носом у землю. Побачив ногу індіанця. Учепився в неї зубами… Він ударив мене другою ногою, а тоді — схопив за волосся так, що мало не видер його з голови. Я чекав, що зараз він мене заріже.
Щойно я отямився, побачив просто перед собою жирну червону мармизу індіанця. З його рота тхнуло так, ніби то була яма з лайном. Він приклав ножа до моєї шиї, чітко даючи зрозуміти: або я поводжуся спокійно, або він мене заріже. А тоді, прибравши ніж, міцно-міцно зв’язав мені руки.
Коли він відійшов від мене, я підвів голову, щоб його роздивитись. Це був огрядний, кремезний чолов’яга, схожий радше на негра, ніж на індіанця (індіанці-бо зазвичай були стрункими та легенькими). Ходив він, гордо виставивши груди вперед і наче промовляючи: «Я заберу звідси все, що захочу забрати».
Я вгледів за нашим парканом близько п’ятнадцяти чи двадцяти коней. Індіанці — їх було приблизно стільки ж — стояли поруч, перемовляючись між собою та регочучи. Матері, сестри та брата поблизу не було. Я знічев’я став роздивлятися індіанців: усі вони були оголені до пояса; їхня шкіра була вкрита чудернацькими малюнками, що робило їх, як я подумав, схожими на клоунів.
Кілька індіанців нишпорило в нашому будинку, а ще кілька порпалося в стайні й коморі. Решта стояла біля паркану, за всім цим спостерігаючи. По них зовсім не було видно, що вони щойно вдиралися в чийсь будинок і стріляли. Після такого «блідолиці» зазвичай іще довгий час бувають збудженими й розмовляють так швидко, що й слів не розбереш. А ці індіанці мали такий вигляд, ніби вони повернулися з мирної прогулянки. От тільки той, у кого я стріляв, сидів і конав, привалившись до дерева біля будинку. З рота в нього витікала кривава піна, і груди теж були закривавлені. Можливо, він устиг відскочити вбік, доки я націлювався на нього, і тому не помер миттєво. Індіанці-бо мають таку саму блискавичну реакцію, що й дикі тварини (наприклад, олені). Товариші підстреленого, побачивши, що я вирячився на нього, підбігли до мене з вигуком «Таїбо ну вукупатуї!» (згодом я дізнався, що це означає «Блідолиций, який застрелив нашого воїна!») та вперіщили мене по голові.
Я наче провалився в чорну безодню. А потім мені наснився якийсь чоловік. Він сказав, що судитиме мене за мої гріхи. То, напевно, був Святий Пітер. Але він був дуже й дуже схожий на нашого шкільного вчителя (це коли ми ще жили в Бастропі), який мене ненавидів. Тож я зрозумів, що потраплю простісінько до пекла.
Отямившись, я побачив, що більшість індіанців стоїть, спостерігаючи за тим, що відбувається на землі. Зігнута жіноча нога була здійнята в повітря, я бачив оголені сідниці чоловіка в приспущених шкіряних штанях, який примостився згори. Я зрозумів, що під ним була моя мати, а його ритмічні рухи вказували на те, що він її ґвалтував. За якусь мить чоловік устав, поправивши свої штани. Його місце зайняв наступний. Я зіп’явся на ноги, та враз в очах потемніло, у вухах — оглушливо задзвеніло. І я подумав, що вмираю…
Утім, трохи згодом я знов отямився. І почув тоненькі болісні стогони. Це був голос моєї сестри. Її, поранену, теж ґвалтували…