Вона подумала про те, якою її запам’ятають люди і як відреагують на звістку про її смерть. Їй не вдалося досягти таких вершин, як Карнеґі. Вона не розкидалася своїми грішми направо й наліво, щоб лишень стерти зі свого прізвища всі чорні плями. Ліберали, звичайно, радітимуть. Вони відсвяткують день її смерті в ресторані, попихкуючи цигарками з марихуаною та чекаючи, доки їм принесуть найсвіжіше суші (хоча насправді воно подолало відстань у вісім тисяч миль, перш ніж потрапити до них на тарілку). І за цією вечерею проклинатимуть таких, як вона, а тоді роз’їдуться по своїх домівках. А там буде холодно, і вони обов'язково ввімкнуть обігрівач. Але не припинять проклинати нафтових магнатів.
Усі чомусь думають, що епоха автомобілів розпочалася завдяки Генрі Форду. Цілковита маячня: так само можна стверджувати, що візок був створений раніше за коня. Початок епохи автомобілів — це нафтове родовище Спіндлтоп і бурова установка Говарда Г’юза. Новітній час розпочався того дня, коли з’явилася свердловина Лукас, і люди побачили, скільки, виявляється, нафти приховує у своїх надрах Земля. Адже до того бензин був усього-на-всього дешевим розчинником, придатним хіба що для чищення різних механізмів та ланцюжків для велосипедів. А нафта, що зробила Джона Рокфеллера мільйонером, використовувалася як заміна китовому жиру, яким заправляли лампи. Автомобілі, вантажівки та літаки не змогли б існувати без Спіндлтопа та Г'юза — так само, як церква не може існувати без Бога.
Вона вчинила правильно — створила щось із нічого. Так, середня тривалість людського життя збільшилася вдвічі. Але без нафти тобі не дістатися до лікарні. Без нафти не можна виготовити ліки; продукти, які ти споживаєш, не довезти до магазину без неї. А трактор так і залишиться стояти у фермерському сараї… Вона витягала з-під землі те, від чого там не було ані найменшої користі. А от на поверхні — інша річ. На поверхні нафта вже перетворювалася на дещо дуже важливе та корисне. Отаким було все її життя — створенням чогось із нічого.
Були такі часи, коли не тільки нафтовики щось створювали — їм іще допомагали промисловці, які будували країну. А тепер нафтовики залишилися самі, бо промисловці тільки те й роблять, що руйнують усе довкола них (наприклад, закривають свої заводи та переносять їх за кордон). Джинн ніколи не очікувала того, що її любитимуть і обожнюватимуть. Але й не думала, що навколо з’явиться стільки виродків, які розвалюватимуть країну — цеглинку за цеглинкою. Чи є на світі щось, що вона ненавидить більше за профспілки? Власне є. Це контингент людей, які не вміють працювати.
У її голові стали проноситися інші спогади. Ось вона разом із батьком — у селищі, де живуть його робітники-мексиканці. Це схоже на екскурсію до минулого століття. Жінки (і вагітні теж!) тягають воду з криниць — бозна-звідки. Білизну виварюють у чанах, які підвішують над вогнищем. Фрукти та овочі консервують у страшенну спеку, і тому в хакалес (хатинках із пласкою солом’яною покрівлею) замість прохолоди — ще гірша спека, ніж надворі. Чоловіки, влаштувавшись у затінку, плетуть мотузки з кінського волосу. Джинні запитала батька, чому вони не купують мотузки в крамниці. Та він удав, що не почув її.
Ось вона йде пасовиськом, низенько пригинаючись, щоб розгледіти котрогось із коней на тлі темного неба (до світання ще далеко). Хтось із вакуерос уже заарканив коня — адже до неї доноситься іржання, брязкання попруги та лагідний чоловічий голос. Деякі коні швидко заспокоювалися, коли їх заарканювали. Інші ж — борсалися та хвицалися, бо не бажали цілісінький день працювати, потерпаючи від спеки та колючок (майже всі коні на їхньому ранчо були вкриті подряпинами від загривка до копит).
Ось Джинні чує поскрипування вітряків. Полковник сидить просто неба, показуючи правнучці сліди й пояснюючи, які саме істоти їх залишили. Це — корова, це — олень, а це — пекарі, дика свиня. Яких тут тільки не було слідів: лисячі, кролячі, заячі, мишачі, єнотові, зміїні, індичі, рисячі… Її прадід міг знайти навіть відбитки лапок павука-пайсано. Коли ж вони бачили сліди пантери — одразу мов з-під землі виростали її брати, батько та старий мексиканець зі своїми собаками. Тож настав такий час, коли полковник навмисне розгладжував долонею сліди пантери й велів правнучці нікому про це не розповідати (а вона все більше переконувалася в тому, що світ дорослих складається лише з таємниць та недомовок). Коли вона запитувала в батька або братів, чи водяться тут ведмеді й вовки, вони відповідали, що краще було б, якби ті залишилися тільки в зоопарках. А ще краще — якби й зовсім зникли.