Сильна течія в ту ж мить підхопила шлюпки і понесла їх мимо прибережних складів і будиночків, що ліпилися на крутих кам'янистих схилах лівого берега, мимо рибальських човнів і караванів порожняку, які чекали своєї черги, щоб пройти шлюз.
Далеко попереду в червоних променях вечірнього сонця виникли гігантські прольоти Хортицького мосту.
Гриша через плече поглядав вперед, бачив цей міст, багряні води ріки і волосся Варі, що світилося рожевим світлом. I як тільки він помічав це волосся і чув голос Варі, в голову йому лізли вірші:
Я жду и теперь, как когда-то,
Ты только смотри — не просрочь:
Видишь: уж якорь заката
Бросает днепровская ночь...
Вірші були безглузді, Гриша не пам'ятав навіть, звідки він їх взяв, і все ж таки вони не виходили з голови. "Видишь: уж якорь заката... Видишь: уж якорь заката..." вертілося в мізку, і ставало чомусь радісно і разом з тим сумно, немов від хорошої музики.
— Видишь: уж якорь заката бросает днепровская ночь, — пробурмотів він.
— Що це ви декламуєте, нещасний історику? — запитала Варя.
— Вірші, — сказав Гриша.
— Зараз буде дощ, — повідомив Коліков.
Йому ніхто не повірив.
— Гришо, — попрохала Варя, — читайте краще вірші. Це наш командор вам просто заздрить: він абсолютно не розуміє поезії...
Але сонце швидко ховалось за щільну стіну хмар, стало темніти, по річці пробіг вітерець, який щохвилини міцнішав. Коліков скомандував ставити паруси. Шлюпки понеслися, втікаючи від вітру й дощу, обіцяного командором, але так і не змогли втекти.
Дощ наздогнав шлюпки на самій середині ріки. Він налетів косим крилом, крупні краплі хльоснули по воді, потім по шлюпках, вмить намочили студентів, і незабаром навколо чулися лише глухий шум, збуджені вигуки змокрілих студентів та десь неподалік густі гудки буксира, що давав знати про своє наближення.
Варя дістала прозорий целофановий плащик і накрилась ним. Всі, хто був у командорській шлюпці, зі сміхом полізли під плащик, поліз і Гриша Скрипка.
— Розумові центри захищайте! — бадьоро вигукнув хтось і натягнув плащ над головами. Гриша щільніше притулився до Варі і раптом відчув, яка вона м'яка й гаряча, незважаючи на те, що одяг на ній мокрий від дощу, і що замість того, щоб відсунутись, вона немов ще міцніше притиснулась до його плеча і сиділа тихо, нерухомо, широко розкривши свої довгасті красиві очі, ніби прислухаючись до чогось незвичайного.
А на кормі самотньо сидів командор переходу Коліков, і дощ нещадно періщив його спину і плечі.
* * *
На привалі Варя раптом заявила, що їй хочеться свіжої риби.
— Голосую: хто за? — крикнула вона.
Пропозицію прийняли одностайно. Один утримався. Утримався Скрипка. Варя помітила це і радісно заплескала в долоні.
— Дивіться: він скромничає! Син рибалки боїться, що ловити рибу доручать не йому, а комусь іншому! Але кому ж її ловити, коли не синові рибака!..
Відступати було нікуди, та Скрипка вирішив відбутися жартом.
— У рибаків же снасті, — сказав він, — а без снастів рибу ловлять не рибаки, а тільки ті, що римуються з цим словом...
Несподівано на третій шлюпці знайшовся перемет гачків на тридцять. I поки всі учасники переходу влаштувались на березі для відпочинку, Гриша взяв шлюпку й поїхав в затоку, відгороджену від Дніпра неширокою піщаною кіскою. Наживляти гачки було нічим, і Скрипка вирішив використати залишки краківської ковбаси, яку він купив на дорогу. "Все одно м'ясо", — вирішив він. Нарізав ковбасу шматочками, нанизав їх на гачки і кинув перемет у воду, обмотавши вільний кінець навколо руки. З берега долинав сміх, вигуки, потім звідти потягнуло солодким димком багаття. Гриша прив'язав шлюпку до куща, ліг в ній і непомітно заснув.
Коли він прокинувся, сонце вже котилося вниз. Вода в затоці освітилась до самого дна косими променями, і було видно, як серед дивовижних сірих підводних квітів плавають великі й малі рибини. Було видно також перемет з безліччю гачків. Риба плавала навколо, позирала на краківську ковбасу, але не клювала. Гриша смикнув за шворку і зайвий раз переконався. що риба, незважаючи на всю свою дурість, не пішла на такий відкритий і безсоромний обман. Доводилось повертатись з порожніми руками.