Ні, це не справжнє полювання — це спортивні вправи молодих фаетонців. Навколо Миколи такі ж самі юнаки, як і він. Усі вони зодягнені в легкий, напівпрозорий одяг, крізь який просвічує міцне, добре треноване тіло.
Бумеранг улучив точно. Тварина заревла і впала. Молоді фаетонці оточили Миколу і так само, як це буває на Землі, потискують йому руку, подружньому штовхають у боки, сміються, жартують.
— Акачі! Ти влучив просто в око!.. Ніхто ще так не влучав.
Микола дивується: значить, він тепер Акачі. Вже не Микола і навіть не Максимко, а далекий фаетонський предок земного, мідногрудого Акачі!..
Поволі він помічає, що мова молодих фаетонців трохи нагадує мову племені Благородного Какаду. В ній також багато шелестівок. То ось куди привів Миколу його чарівний бумеранг! Але тут він давно перестав бути зброєю. Тут він — лише спортивне знаряддя. Так само, як тепер на Землі рапіри й списи…
Юнаки заходять у велике приміщення. Стіни випромінюють м'яке, рівне світло. Спортивні вправи скінчилися. Хлопці накидають на себе білі плащі й одразу ж стають майже невагомими. Микола розуміє — це антигравітаційні плащі, які дозволяють цілком вільно пересуватися в просторі. В руках у юнаків якісь таємничі прилади. Вони нагадують прилади космонавтів із Валь Камоніка…
Микола робить те, що роблять інші. Взявши в руки прилад, натиснув якусь кнопку. І хоч він іще не зодягнув гравітаційного плаща, але одразу ж став майже невагомим. Якась сила кинула його під стелю, він проплив над головами юнаків, а вони стежили за ним з веселим виглядом і сміялись.
— Акачі! У тебе зіпсувався шахо? Давай полагодимо!..
Виявилося, що прилад також мав антигравітаційну кнопку. Микола натиснув саме на неї. Отже, можна літати й без плаща.
Юнаки летіли над світлими будовами, що здебільшого мали сферичну форму. Велетенські куполи було споруджено з напівпрозорого матеріалу. Це й зрозуміло: на Фаетоні дуже мало сонця. Було б нерозумно відштовхувати його промені важкими непрозорими дахами.
Невелика сонячна куля, схожа на червоний м'ячик, сховалася в запоні низьких хмар. Сильний вітер шарпнув Миколу, мов пір'їну, і покотив попід сірим небом. Група юнаків у білих плащах, підсвічена знизу сяйвом сферичних будов, поволі зникала з очей. А вітер гнав Миколу все далі й далі…
Який же ти непривітний, Фаетоне! Рідна Земля у місячну ніч буває набагато світліша, ніж ти вдень. І вітри там не такі сильні. Це, мабуть, тому, що на Землі не така густа атмосфера. Але як же він дихає в цій атмосфері? Та правда ж, він тепер не Микола, він — фаетонець Акачі…
І чомусь руки самі знайшли потрібну кнопку на приладі. Дивне, дуже дивне відчуття! Тепер його тіло цілком вільно розтинало потоки густого вітру. Микола летів туди, куди скеровував себе думкою. Ось він почув знайомі голоси:
— Ака-а-а-чі-і!.. Ака-а-а-чі-і!..
Його розшукують юнаки-фаетонці. Вони наблизились до Миколи, освітили його обличчя. Зашелестіли на вітрі плащі.
— Акачі, з твоїм шахо щось не гаразд.
Другий фаетонець сказав:
— Але ж плащ цілком надійний. Треба лише вміло ним керувати. Бо так можна залетіти на Юпітер.[2]
Юнак вимкнув якусь кнопку на своєму приладі, і тепер летів десь далеко позаду, а фаетонський хлопчина, ледь помітними рухами підіймаючи поли плаща, плив поряд із Миколою.
— Я рідко користуюся шахо, — сказав він, долаючи гучним голосом посвист вітру. — Здебільшого він служить мені для розмови. А ти, Чаміно?
— Я також. Але зараз дуже сильний вітер, — відповів Чаміно. Він теж вимкнув якусь кнопку, і прилад летів збоку, точно на заданій відстані. Коли Чаміно трохи спинявся, його вірний шахо теж уповільнював політ. Відстань поміж приладом і Чаміно не збільшувалась і не зменшувалась. Так привчений кінь біжить услід за своїм господарем.
Та ось Чаміно потягнувся рукою, взяв свій шахо. Звертаючись до когось невідомого, гукнув:
— Лочо! Ти чуєш мене? Лочо! Це я, Чаміно.
У повітрі, — невідомо навіть, з якого боку, — пролунав мелодійний дівочий голос:
— Я слухаю тебе, Чаміно!
— Де ти зараз?..
Той самий дівочий голос відповів:
— Ми з подругою — у Палаці Мелодій. Повертаємось додому. А ти?
— Ми були в Палаці Бумерангів. Першість завоював Акачі. Він одразу влучив просто в око.
2
Молодий фаетонець свій плащ назвав «чімо», а Юпітер — «Ша-Гоша», тобто Велика планета. Але для зручності ми будемо подавати назви так, як їх перекладав для себе Микола