Тим часом до мозку Ташуки закралася велика заздрість. Уперше вона з'явилася на оргіях, які він час від часу влаштовував у своєму палаці для вчених, інженерів і чиновників. Навколо нього парували найсмачніші страви. Його смертні підлеглі приводили своїх вродливих дружин. Тут пили, їли, славлячи мудрість Бога-Отця. І ніхто не знав, яка нестерпна кара це для Ташуки. Адже він уже понад тисячу обертів нічого не їв і не пив. Чарівні жінки побожно схиляли перед ним коліна, але жодна з них не могла втішити його радощами, як тоді, коли він був смертною людиною. Його мозок прагнув цих радощів, та вони вже давно були недосяжні для нього.
Людей він почав вважати гріховними істотами, які надто багато уваги приділяють власній плоті. І хоч люди лишилися такими ж, якими були завжди, яким і сам він був у молодості, але кожен їхній крок уже здавався йому грішним, спрямованим проти нього, Великого, Єдиного, Безсмертного.
Тепер він нікого не запрошував на оргії до свого осяйного палацу. Зате щоранку вчені і радники, всі ті, хто живив мозок і доносив до народу його божественні повеління, змушені були з'являтися до палацу, щоб у своїх молитвах славити мудру волю Бога-Отця. Вони падали перед ним на коліна, дивились на нього не кліпаючи і шепотіли молитви, складені вченими-богословами за участю самого Ташуки. В курильницях чаділо пахуче коріння, яке вважалося дуже дорогим, бо це були останні рослини на планеті. Їх добували у невеликих проталинах на екваторі. Той, хто їх добував, рідко повертався живий. Тоді прислужники Всевишнього посилали інших.
Усю історію планети переписали так, як звелів Ташука-Безсмертний. Намагаючись догодити, історики оголосили Ташуку творцем суші і моря, неба і зірок. І сам Ташука поволі в це повірив. Звичайно, повірив, бо вже протягом кількох тисяч обертів у його руках була кнопка від життя і смерті цілої планети. Кнопка містилася в окремому залі, на керівному пульті Кільця Всевишнього. Варто лише Всевишньому простягнути руку до тієї страшної кнопки, як усі електростанції з величезними запасами пального в якусь мільйонну частку секунди перетворили б планету на дрібні уламки й космічний порох.
Ташука добре знає, що таке ланцюгова реакція. Він знає, що вибух однієї планети породить гігантські уламки, які, впавши на іншу планету, також спричиняться до її вибуху. Це наростатиме, мов гірська лавина. А коли вибухнуть Юпітер, Уран і Сатурн, почнеться бомбардування Сонця такими уламками, які своєю масою перевершують навіть Фаетон. Це викличе вибух Сонця, що в свою чергу призведе до вибуху найближчої зірки. Так може загинути вся Галактика, де навколо тисяч зірок обертаються тисячі планет, населених розумними істотами. Ташука це добре знає, бо за його пам'яті стався вибух галактики в сузір’ї Лу. Так, так, — не якоїсь там планети й навіть не окремої зірки, а цілої галактики! Фаетонці давно вже дослідили, що радіопроміння є не що інше, як породження велетенського вибуху.
Як же йому було не повірити у власну всемогутність? Його воля, його розум є центром Всесвіту! Зорі і планети обертаються лише навколо нього, бо він і тільки він є їхнім господарем…
Щовечора, підходячи до заповітної кнопки, Ташука думає:
«Нікчемні смертні істоти! Ви надто втішаєтесь плотськими радощами. Ви забуваєте, що ці радощі існують доти, поки не викличуть мого благородного гніву. Ви шепочете молитви і водночас думаєте про своїх дружин та дітей, що потопають у гріхах. Ваші діти більше люблять Дзеркала Швидких Ніг і Палаци Бумерангів, ніж мої храми. Але настане час, коли моє безмежне терпіння увірветься. І тоді я звершу над вами страшний суд!»
Хоч насправді не було ніяких страшних гріхів, а було звичайне життя з його радощами й насолодами, гіркотами і трагедіями, але прислужники численних храмів, розкиданих по всій планеті, закликають людство схаменутися, повернутись у лоно боже.
Навколо храмів створилися поселення. Жіночі — окремо, чоловічі окремо. Все людське в цих поселеннях вважалося гріховним. Траплялися фанатики, які довічно замуровували себе у стінах храмів, щоб зректися плоті й цим наблизитись до Бога-Отця.
Прислужники храмів та їхні духовні владики за велінням Єдиного почали розправу над людьми, які не хотіли визнавати їхньої влади на планеті. Тисячі людей на ракетах, що належали храмам, було переселено на Землю. Це вважалося найвищою карою, бо там панує пекельна спека й нічим дихати. Доводилося вдягати на голову прозорі посудини, в яких штучно підтримувалась атмосфера Фаетона.