Траплялися такі люди не лише серед радників. Їх називали пророками. Майже всі вони гинули в страшних муках, бо пророцтва їхні були спрямовані проти жерців. Легенди про них передавалися з покоління в покоління.
Мозок Шако-Миколи починав призвичаюватись до характеру імпульсів. І якби Микола спрямував на них власну увагу, якби він не думав зараз ні про що, окрім ударів невідомої енергії, від якої горіла шкіра на голові, ці імпульси поволі складалися б у чітку систему, як складаються в систему звукові коливання, що несуть у собі образи в словах. Адже відомо, що звукові хвилі відрізняються од світлових лише частотою коливань. Звук можна бачити так само, як і чути. Та чому ж ми гадаємо, що звук здатний діяти тільки на вухо, а світло — тільки на око? О ні! Це не становить неминучості, це тільки наслідок недосконалості наших органів сприйняття…
Микола боявся власної налаштованості на хвилі Ша-Гоші; могла виникнути рефракція, заломлення хвиль, породжена неоднорідністю напрямів, і тоді психічна енергія, конденсована в електронному мозкові, не мала б необхідної частоти.
Тому він поспішив до кімнати, обкладеної прошарком захисної речовини так само, як спальня Єдиного.
Поштовхи припинились, Микола поволі заспокоївся. Ще раз перевірив апаратуру. На екрані з'явилося його власне зображення. То був психодвійник, що жив у глибинах електронного мозку. Двійник сказав:
— Не поспішаймо, брате. Ти дуже схвильований. Твоє хвилювання передається мені.
— Що каже Ша-Гоша? — запитав Микола.
— Ша-Гоша викликає Єдиного. Він дуже заклопотаний тим, що Єдиний уникає розмови. Ша-Гоша домагається перебудови нашого суспільства на підставі законів Розуму і Добра. Цього вимагає Галактика.
— Ти добре бачиш Ша-Гошу?..
— Поки що я бачу Юпітер. Бачу Червоний Острів. У якому образі бачить себе Ша-Гоша — я ще не знаю, його відчуття програмуються через Сонце. Моє поле надто слабке, щоб прийняти цю програму.
Двійник Миколи — його променевий психовідповідник — казав правду. Ша-Гоша, як і кожен мозок, складається із мільярдів нейронів. Кожен нейрон відчуває себе особою так само, як відчувають себе особами нейрони нашого мозку. В цьому легко переконатися, якщо пригадати, що в наших статевих залозах нейрони мають своїх генетичних відповідників. І ті відповідники здатні ставати особами, що із атомних світів приходять у наш вимір Всесвіту.
То є наші власні діти…
І все ж людина бачить себе не поділеною на окремі клітини, — вона бачить себе як особу. Бачить у синтезі всіх своїх психічних зусиль. Отже, Червоний Острів, — батько Ша-Гоші, — також мусить бачити себе в якомусь образі. Але як охопити це бачення в цілому, як налаштуватись на ту програму відчуттів, яку Ша-Гоша отримує від Галактики через Сонце?..
Нарешті Микола переконався, що він здобув цілковиту рівновагу, його психодвійник сказав: «Пора, брате! Нас кличе Ша-Гоша».
Микола зодягнув на голову масивний шолом, з'єднаний еластичним кабелем з електронним психовідповідником. Тепер вони злились у єдиний організм.
Незабаром автомати висмокчуть із кімнати повітря, до повного вакууму. В кімнаті запанує холоднеча Космосу. На ліжку лежатиме тільки речовинна подоба Шако-Миколи, — його крихка оболонка, — а вся психоенергія організму перейде в електронний мозок, що міститься в сусідній кімнаті.
Микола вимкнув екран. Тепер він йому не потрібний. Його тіло скувала солодка втома. Воно було для нього лише одягом, який він залишає в оцій кімнаті, наче в гардеробі. Вакуум не дозволить упасти на цей одяг жодній порошинці. А коли він повернеться з мандрів, його електронний друг вдихне в клітини тіла всю ту енергію, яку Микола щедро йому довірив…
…Тиша космосу. Тіла немає. Є лише полум'яні язики, що вертаються на зразок далеких галактик. Микола знає, що то він, — то дух його б'ється в полум'ї отих язиків, але мови у нього немає так само, як немає тіла.
І все ж воно — оте бездомне «я» — відчувало себе тією особою, якій колись належало. Особа жила в промені, що був її тілом…