Один такий гравітаційний ешелон, що нагадував нескінченну суцільну смугу — товстобоку, ледь помітно поділену на ланки, — довго шумів ліворуч від них, доки хвіст його сховався десь позаду.
Ело-перший народився і виріс на Материку Свободи. Він розповідав про своє дитинство, потім втягнувся у тривалу суперечку з Ело-другим, який усе ще обстоював думку, що кожній людині потрібен бог.
— Людина сама собі повинна бути богом, — говорив Ело-перший з м'якою, без натяку на іронію, доброю усмішкою. — Вона цього заслуговує.
— Скільки людей, стільки й бажань, — заперечував Ело-другий. — Хто ж об'єднає ці бажання, коли не буде чиєїсь єдиної волі?..
— Це правильно, — погодився Ело-перший. — Якби не було потреби об'єднувати бажання людей у спільне бажання народу, історія ніколи не змогла б створити централізованої влади… Але окремий людський мозок як апарат доцільності має дуже багато вад. І найголовніша з них… — він винувато посміхнувся, мовби просив пробачення. — Навіщо вам про це говорити? Ви й самі добре знаєте, як скористався владою Безсмертний…
— Правда, — сказав Ело-другий. — Безсмертний став дуже жорстокий. Але хтось же мусить бути на його місці. Такий, що любить людей…
— Хто любить владу, той дуже рідко любить людей. Вся історія Фаетона підтверджує цю істину…
Ело-перший запропонував загальний огляд Материка — з пташиного польоту. Дядькові Гашо довелося чимало потрудитись, доки він оволодів плащем і шахо.
Коли злетіли на висоту близько тисячі шу, очам відкрилась безмежна повінь вогнів, її не можна було осягнути оком, бо вона ніде не починалась і не кінчалася. Здавалося, то світились не матові куполи дахів, не велетенські пластмасові сфери, не переходи, що з'єднували їх між собою, — світилася сама планета, весь Материк, ніби хто кинув на нього широкий сувій Чумацького Шляху.
Спустившись трохи нижче, вони помітили, що окремі плями світла мають певну геометричну форму: великі прямокутники, правильні кола і півкола, навіть ромби, — і всі так тісно присунуті одне до одного, що поміж ними майже немає розриву. Тисячі отих геометричних фігур разом становили правильний квадрат велетенських розмірів. Поміж такими квадратами материка-міста пролягали широкі темні лінії. Тільки вони й порушували цільність безмежної повені вогнів, перетинаючи її уздовж і впоперек. Кожна така лінія теж не мала ні початку, ні краю. То були вулиці з потужними генераторами клімату, що утеплювали всю атмосферу над материком. Навіть тут, угорі, на висоті тисячі шу, можна було не користуватись кишеньковими кліматизаторами: сюди сягало вуличне тепло…
Та ось квадрати кварталів ніби почали щербитись, оточуючи собою дуже велике світле коло, завбільшки з цілий квартал. Коло світилося рівно, суцільно, не переривалося ніякими лініями, напевне, це була якась одна споруда. Велетенські розміри її викликали подив і захоплення. Микола спитав:
— Це, мабуть, урядовий палац… Правда, Ело?
Ело-перший не посміхнувся лише тому, що боявся образити гостя.
— У нас немає уряду. У нас є лише Рада Сивоголових, яка обирається на один оберт. Законів вона не видає… І взагалі не має ніякої влади над жодною людиною. Вона лише виконує окремі поради Пантеону Розуму… Ну, скажімо, як наш крижаний тунель… А ота споруда… Оце ж він і є — Пантеон Розуму!..
— Храм вашого бога? — запитав Ело-другий, який шукав для себе переможного завершення суперечки.
На цей раз Ело-перший не приховав своєї посмішки.
— Такий храм має право на існування…
Вони спускалися все нижче й нижче — і ось уже опинилися над самісіньким куполом Пантеону Розуму. На вершині купола містився великий круглий майданчик, з якого було добре видно те, що діялось під прозорою сферою.
Ело-перший, тримаючись за тонкі бильця, що обрамлювали майданчик, показував то на один, то на другий зал і давав пояснення. Внизу численні сектори поділено на сотні залів і крихітних кімнат, загромаджених апаратурою. Полиск металу, матове сяйво пластмас, тисячі круглих вічок, де блимали зелені, червоні й сині вогники, — все це було надто складне для розуміння окремої людини. Тож Ело вирішив пояснити лише загальні принципи, що лежали в основі Пантеону Розуму.
Перші секції було засновано півтори тисячі обертів тому інженерами, що втекли з держави Єдиного. За півтори тисячі обертів від апаратів, що могли розміститися в одній невеликій кімнаті, Пантеон Розуму виріс до його сучасного обсягу.
Вже півтори тисячі обертів люди на Материку Свободи не вмирають — помирає тільки їхня оболонка та емоції, пов'язані з фізичним існуванням. А розум людини з його логікою, досвідом і знаннями лишається жити вічно. Кожна людина, яка жила чи живе зараз на Материку Свободи, має точний відповідник свого мозку, що міститься в отій апаратурі. Окремий людський мозок займає в ній так мало місця, що Пантеон Розуму здатний вмістити розум усіх розвинених істот, які населяють нашу Галактику. Його можливості безмежні. Всі майбутні громадяни Материка Свободи і навіть цілого Фаетона можуть укладати в нього свій розум і досвід протягом мільйонів обертів.