— Ти занадто прив'язаний до того, що ззовні, Арджуно, — лагідно сказав Крішна, — і цей недосконалий світ, і ти, і твій Карна, і всі ваші закони лише мана, ілюзія! Я прийшов сюди, аби випробовувати вас і дати спокій Вічности тим, хто вірний мені. Ти відданий мені, Арджуно, колись тебе назвуть Великим Відданим, і ти осягнеш вічну мрію людини — спокій, а Карна… Повір мені, друже, страшно бути нескореним духом, бо такі люди завжди відроджуються для безнадійної битви останнього воїна біля гинучої корогви!
" Як він може знати, про що я думаю?» — вже вкотре здивувався Арджуна, але тут Темноликий поклав йому на плече руку і пильно подивився в очі.
— Я полегшу твій вибір. — сказав урочисто, — іди і бийся, Арджуно! Боги на твоєму боці, і ти виграєш двобій!
Спокій розлився у душі Пхальгуни, темний неземний спокій. Все одразу стало ясним і зрозумілим, а колишні вагання — чимось далеким і незначним. На колісницю ступила зовсім інша людина і твердо стиснула зброю.
" Він, або я! Вперед! "
Крішна усміхнувся і став на місце колісничого. Повіз рушив туди, де шаленіла битва. Арджуна зосереджено перевіряв зброю, а Темноликий задоволено думав, що у жодному з світів він не провадив кращої гри.
" Одна фігура, що не кориться гравцеві… Але тобі, нескорений, не сплутати моїх планів… Твій брат, Вайкартано, у моїй владі, а лише він може здолати тебе… Та й то з моєю поміччю… Вертайся до свого батька, Сину Сонця, таким як ти не місце на дошці, за якою грають Боги… "
— Онде стяг з Хануманом! — крикнув до Карни князь мадрів, — це твій бій, о Карно, бо нема іншого воїна, який був би рівним Пхальгуні! Дивись, він розгубив своїх охоронців, спини ж Пандава, о Карно, здолай його! Всі Куру зібралися нині біля тебе, як біля останнього стягу!
— Отепер, Шальє, - засміявся Карна, — ти знову кшатрій і вже не боїшся Арджуни! Та тільки не відверне Непереможний і цього разу?
— Ні! — крикнув Шалья, — він не хоче іншого супротивника окрім тебе, бо ти перемагаєш!
— Пробоєм, Шальє! — сказав Карна, — рушай! Ах, Боги, вони пробилися до Бгімасени, Арджуна та решта його ратгінів! Ну то нічого! Здолаємо!
— З ким це б'ється нині Бгіма? — спитав Шалья, намагаючись роздивитися у хмарах пилу короговку супротивника грізного Бгімасени.
— То колісниця Дугшасани! — гукнув Карна, що мав гостріший зір, — О, великий Сур'я, Дугшасана загине, бо лишився без сути і сам править кіньми! Давай, Шальє! Вперед!
Вони рухалися вперед, і шлях їхній було мічено тілами піхотинців-панчалів. Але Дугшасану, на рятунок якому поспішав Карна, вже ніщо не могло врятувати. Удар нищівної булави Бгімасени збив воїна з колісниці на землю. Бгіма зіскочив теж і кинувся до поверженого ворога.
— Я присягався душами предків, — вигукнув, — що вип'ю кров твого серця!
І, на очах у скам'янілих від жаху ворогів і друзів, Бгімасена розтяв ще живому Дугшасані груди мечем і почав смоктати теплу кров, наче раптом перетворився на ракшаса.
Бій довкола припинився. Шалья впустив віжки, а Карна застиг на колісниці з луком у руках. Розширеними від жаху очима Вайкартана дивився на окривавлене лице Бгімасени, той же пошпурив тіло додолу і крикнув:
— Це смачніше навіть за сому![45]
— Боги, — вимовив Карна, — і оце зве себе арієм?!
— Отямся, Радгеє! — закричав раптом Шалья, — тобі не личить страх! Дивись, Дурьйодгана відходить, бо горе за братом лишило його сил! Його лава теж може повернути! Пандави йдуть на тебе, Карно! Неси ж свою вагу! Поглянь, твій син вирвався вперед і прикриває тебе!
Врішасена дійсно опинився попереду і відважився напасти на Пандава Накулу. Сину Мадрі довелося пережити ще одну ганьбу: юнак убив стрілами двох його коней, а коли колісниця зупинилась, зіскочив зі своєї і пішов на Накулу з мечем за всіма правилами двобою. Накула спершу відбивався, але врешті зрозумів, що йому не здолати завзятого молодика і кинувся бігти до колісниці Бгімасени.
— Боягуз! — крикнув син Карни, — я і до того людожера доберусь, якщо батько не пристрелить його раніше!
— Вріша! — гукнув Карна стривожено, — на колісницю! Відходь!
Врішасена вистрибнув на свій повіз, віддав команду суті, але відійти не встиг. На нього мчав сам Арджуна, і юнак хоробро прийняв нерівний бій. Він стріляв і стріляв, і кров бризнула на лати Непереможного. Та свиснула стріла з " Ґандіви», пробила лати, і зупинила відважне серце сина Карни. Врішасена сповз на дно колісниці, вимовивши неслухняними вже вустами: