— Немає у тебе сорому, жалюгідне створіння! Чи не ти підказав Арджуні подати знак дурню Бгімасені, аби той скористався забороненим ударом?
— Мені жаль тебе, о Дурьйодгано! — відповів лагідно Крішна, — ти був грішником, жадібним і безсоромним і завжди зневажав мудрі поради.
— Та не треба мене жаліти! — вимовив князь Гастінапуру, — це мені шкода Пандавів, бо вони перемогли у цій битві лише хитрістю і підлістю! І йшли вони в цьому за твоїми порадами, Крішно! Хай-но Арджуна розповість, як він переміг Карну, хай похвалиться своїм останнім пострілом! Це його треба пожаліти, а я… я щасливий, Крішно! Я правив великим князівством, я чесно зустрів смерть у битві, я йду до неба доганяти родичів своїх! Чи є тут щасливіші за мене? І я мав друга, Крішно! Коли я ступлю у інший світ, то Карна усміхнеться мені і спитає: " Що найдорожче для арія, друже? " І я знатиму, як відповісти!
І Крішна порадив Пандавам піти геть, зоставивши Дурьйодгану самого вмирати. Мовчки лежав на землі князь Гастінапуру, і навіть стогону не зірвалось з його окривавлених вуст. Ще раз прошепотів він ім'я друга і став очікувати смерти. Так настала ніч.
Та ось почулись чиїсь кроки зовсім поруч, і спитав Дурьйодгана не розплющуючи очей:
— Хто ще прийшов глумитись над переможеним?
До його вуст торкнулась баклажка з водою, і ламкий хлоп'ячий голос відповів:
— Я Сатьясена, князь Ангу. Зі мною батькові візничі. Що ми можемо зробити для вас?
Дурьйодгана жадібно ковтнув води і відповів розчулено:
— Сину Карни, мені вже не допоможеш! Рятуйся сам, бо вони вб'ють і тебе, аби пішла в землю кров Сина Сонця!
— Я не залишу вас, — сказав Сатьясена, — сил у мене мало, і рани кривавлять, але я битимусь за вас до загину! Зараз ми зробимо ноші і віднесемо вас у безпечне місце.
— Ні! — мовив Дурьйодгана, — мені не витримати болю! О, дитя моє, я помер би спокійніше, аби знав, що є кому помститися за мене!
- Є! — почулося з темряви. Три тіні виступили з-за дерев.
— Ашваттгаман! — сказав умирущий, — Кріпа! Крітаварман!
— Ми троє лишилися в живих! — заговорив Драуні, - ми чули, як радів ворог з твоєї муки! Ми присягаємо помститися за тебе! Я, брагман-воїн, присягаю в тому вірою і дгармою!
— Що ти задумав, Драуні? — спитав хрипко Дурьйодгана.
— Зараз переможці мирно сплять, — мовив Ашваттгаман, — вони навіть не виставили варти! Я згуртую вцілілих воїнів, і ми знищимо їх, як сови знищують сплячих ворон!
— Що ти говориш, небоже! — вигукнув Кріпа, та Ашваттгаман продовжив пристрасно:
— Шляхетні Пандави на кожному кроці плямують себе підлістю і безчестям! Та вони — переможці, і їм кричать " славу»! Немає більше в Бгаратаварші кшатріїв, усі вони полягли в бою, а ті, хто залишився, не варті зватися воїнами! На тисячі шматків розлетілась дгарма, і розбили її Пандави з Крішною! Згадайте-но, Кріпо, як загинув мій батько! А Бгішма? А Карна? Син Сонця лежить непохованим на полі бою, і в спині у нього стріла, а він же ніколи не тікав від ворога! А подивіться на Дурьйодгану! Його муки розривають мені душу! Коли таке бувало, аби арії кидали пораненого, хоч би і ворога, на поталу хижим звірам! Ніщо не змусить мене відмовитись від задуманого!
- Іди, Ашваттгамане! — прошепотів Дурьйодгана, — Іди і зроби це! Але Сатьясену я не пущу з вами, в пам'ять його батька. Карна не допустив би вбивства сплячих і безборонних… Ах Карна… Карна… Загинув останній кшатрій, добий же, Драуні, тих, хто зганьбив ім'я воїна!
І рушив син Дрони на страшну справу, а Сатьясена залишився доглядати пораненого, довкола якого кружляла смерть.
А перед ранком почувся гуркіт колісниць — то повернулись троє воїнів. Дурьйодгана метався у передсмертному маренні і вже нікого не пізнавав. Став на коліна тоді Ашваттгаман і втер кров з чола Дурьйодгани.
— Ганьба Крішні та Арджуні! — озвався, — тебе убив, о князю, безчесний ворог! Та душа твоя піде до чертогів, де спочивають відважні! Вітай же свого навчителя, і скажи йому, що я вбив Дгріштад'юмну! Обніми Карну, але не говори Вайкартані про мій вчинок! Пандавів з Крішною не було у таборі, і лише це їх врятувало, та мертві князі матсьїв і панчалів, і немає більше синів у Драупаді! Всіх їх, і ще двох синів Арджуни від інших жон ми перерізали у їхніх наметах під час сну!
— Я почув тебе, двічінароджений! — прошепотів раптом притомно Дурьйодгана, — і вмираю відомщеним! Прощавайте друзі мої вірні! Рятуйся, Сатьясено! А ви, троє, втікайте в гори від помсти Пандавів, і хай щастя не покине вас!
І з цими словами князь Гастінапуру пішов шукати Карну в позасвітті, а Сатьясена з обома візничими вирішили пробиратися у місто, бо їх непокоїла доля Радги і Адгіратги.