Цієї ж ночі привидівся Сатьясені батько, одягнений у бойове вбрання, молодий, веселий, такий, яким ходив до битви.
— Чи вірно зрозумів я вашу волю, батьку мій? — спитав Сатьясена, анітрохи не злякавшись.
— Так, — виразно відповіло видиво, — дякую, синку!
— Де ви зараз, батьку? — вирвалося у Сатьясени.
— В країні Світла, — озвався Карна, — та це — не навіки. Адже, доки існує цей світ, доти й потрібні йому будуть нескорені. І мені судилося відроджуватись, життя за життям, битися до останку у нерівних битвах, гинути у безнадійній борні, аби ніколи не поступитись честю та зберегти найдорожче — волю! Кожна ж смерть моя зостанеться піснею у пам'яти живих, і не буде кінця переродженням.
— Це покарання вам, батьку? — прошепотів Сатьясена.
Карна усміхнувся так як за життя — гордо і ясно, та відповів лагідно:
— Ні, синку… Це — винагорода!
— Говорять, — мовив Сатьясена несміливо, — що Арджуна по смерти отримав спокій вічности…
— Так, — сказав Карна, — спокій… Звідти вже не повертаються, зі спокою… Зрештою, він сам цього хотів… Прощавай же, синочок! Не знаю, в якому із життів ми зустрінемося з тобою, але це станеться там, де світу не вистачатиме нескорених душ!
Сатьясена прокинувся і довго лежав без сну. За вікном дихала задушлива ніч Бгаратаварші, але крізь пряні знайомі запахи відчув старий князь ще один, незвичний…
Запах гіркого полину…
Кінець