Радгея прикусив губу так, що кров бризнула на підборіддя. Потім мовчки вклонився і вийшов. Юнак знав — заступництво Дурьйодгани тут не допоможе, бо брагман не може порушити раз даного слова.
Марно Радга намагалась розважити сина, котрий аж до ліжка зліг, наче від важкої хвороби. А втім, юнак і справді почувався хворим. Він зблід і схуд, а сині очі його здавалися нині темними провалами. Мати не знала вже, що й робити. Та ось одного ранку вона зазирнула до синової кімнати і вигукнула:
— Синку, тебе питає двічінароджений, син твого наставника!
Юнак навіть не одразу збагнув, про кого йде мова, а втямивши одразу підхопився зі свого вузенького ложа.
Ашваттгаман зневажливо хмикнув, побачивши тінь, що лишилася від колишнього Радгеї:
— Ну, ось… Ти уже і здався, невразливий…
— Я хотів би стати атіратгою, великим воїном, неперевершеним в колісничному бою, — сумно мовив юнак, — а цьому немає кращого навчителя від вашого шановного батька. Але він прогнав мене як приблуду, після стількох років, аби лиш догодити сину Кунтідеві. Чим я гірший за Пандавів? Я б'юсь на палицях так, як і Бгімасена, а стріляю з лука краще за Арджуну!
— За що тебе й вигнано, — докінчив Драуні, - Дурьйодгана був у великому гніві, але батько мій так і не поступився словом. Зрештою, ти занадто муляв усім очі. Поки ви були малими, схожість була не така помітна, але тепер….
— Яка схожість? — здивовано спитав Радгея.
— Юначе, ти, певно, сліпий. Подивись на себе в люстерко, заміни сині очі карими, а біляве волосся каштановим, і ти побачиш Арджуну.
Радгея ледь здригнувся.
— Ми не так уже й схожі, - заперечив.
— Це помітно не тільки мені. Поповзли чутки, що ти — нешлюбний син князя Панду. Тобою зацікавилась княгиня Кунтідеві. Батько шукав лише приводу спекатись тебе. До того ж твоя невразливість, рівно як і дружба з Дурьйодганою є кісткою у горлі молодим Пандавам, а вони, як ти знаєш, улюбленці Діда Куру, старого князя Бгішми, котрий очолює старійшин.
— Я ніколи навіть глянути не смів непоштиво на Діда Куру, — прошепотів юнак, — і ніколи не думав, що мною цікавляться у палаці.
— Бгішма вважає, - продовжив Ашваттгаман, — що ти погано впливаєш на Дурьйодгану. Старший княжич, як ти знаєш, зовсім од рук одбився.
— Погано впливаю на Дурьйодгану? Я?! Ашваттгаман засміявся:
— На Дурьйодгану неможливо вплинути погано, він сам це робить з великим успіхом. Дивно, що водячись з ним, ти не розіпсотився. Я дам тобі одну пораду, сину Адгіратги. Звісна річ, мій батько найкращий з наставників, але ж і він мусив у когось вчитися…
— У великого Парашурами[18]! — вигукнув Радгея, — присяжного ворога кшатріїв! Але ж його давно і серед живих нема!
— Старий Рама Джамадагні ще живий, і може при нагоді підняти свою сокиру. Він живе відлюдником у лісі, неподалік Гастінапуру. Я проведу тебе туди, а далі — все залежить від того, чи сподобаєшся ти йому. Але май на увазі: Парашурама ніколи не вчить кшатріїв і тим більше не буде навчати сина сути.
Юнак різко підвів голову, і сині очі його гнівно блиснули:
— Я завжди поважав вас, о Драуні, але нині бачу, що насмішки наді мною і вам дають задоволення.
— Легше… Легше…, - мовив Ашваттгаман, — чого ти звився як цар нагів[19], якому наступили на хвіст? Ти прийдеш до Парашурами і спробуєш сподобатись йому. Зазвичай він сам дає імена своїм учням й ніколи не питає про батьків і рід, аби молодик був схожим на арія. Він вчив мого батька три роки і лише тоді, коли той чогось домігся, зволив спитати його про ім'я. Жоден кшатрій не насмілиться й близько підійти до людини, яку прозвали «винищувачем кшатріїв». А якщо він таки поцікавиться, хто ти, то говори, ніби є сином брагмана. Тільки я тобі цього не радив, втямив?
— Я не хочу ганьбитися брехнею! — вперто сказав Радгея, все ще не охолонувши від гнівного спалаху.
— Навіть князі, - ледь усміхнувся Ашваттгаман, — не завжди можуть дозволити собі бути прямішими за спис.
— Але я не князь, а син сути, — буркнув юнак, — з мене вдвічі більше і спитають…
— Загинеш ти колись, хлопче, через оцю свою гордість, — сказав молодий брагман з легким сумом, — гаразд… Роби як знаєш.
— Я щиро вдячний вам за допомогу, — мовив Радгея вже спокійніше, — коли ми йдемо, о двічінароджений?
— Завтра, — озвався син Дрони, — на світанку.
Радгея обережно розсунув руками кущ з терпким запашним листям і вибрався на галявину, де стояла хижка відлюдника. Старий брагман виспівував упівголоса славень Сур'ї і навіть не ворухнувся, поруч пролунали кроки.