Выбрать главу

Юнак став неподалік і теж простягнув руки до сонця. Мама Радга оповідала йому, що в дитинстві він тяжко захворів, і життя малому Васушені врятував жрець Сур'ї, який звався Вікартаною. Саме після того, як таємничій цілитель побував у будиночку Адгіратги, Радга помітила, що всі подряпини на тільці сина почали миттєво загоюватись. Щороку вона водила Васушену у сусіднє місто, до храму сонцепоклонників, і все намагалась віднайти там синового рятівника. Вікартану вони так і не побачили, але верховний служитель Сур'ї чомусь дуже шанобливо розмовляв з дружиною сути, а подивитись на її сина завжди збирались усі жерці храму. Сам же верховний жрець на запитання Радги про диво, яке трапилось з синочком, відповів урочисто, що Васушені випала велика честь носити на тілі невидимий панцир — дарунок Променистого. А на запитання про те, хто такий Вікартана, брагман лише усміхнувся і ще раз повторив, що Васушена та його мати завжди будуть у храмі бажаними гостями. Так Радгея, шануючи й інших Богів, став затятим сонцепоклонником, а пісні, що прославляли Сур'ю, що він їх чув у храмі, назавжди врізалися в пам'ять вразливому хлопчині.

Нині юнак молитовно повторював за Парашурамою знайомі слова. Минуло кілька годин, вранішнє сонце зробило півколо і почало припікати спини молільникам. Лише тоді старий Рама отямився від задуми і побачив, що на галявині він не сам.

— Чого ти хочеш? — спитав зовсім не суворо. Юнак прибадьорився і відповів тихо:

— Хочу сидіти біля ваших ніг та бути вашим учнем. Старий обдивився юнака з голови до стіп і задоволено хмикнув:

— Щирий арій, та ще до того ж сонцепоклонник… І чого ж ти хочеш навчитись від старого Парашурами?

— Як перемагати у битвах! — вирвалося у Радгеї.

— Останній мій учень, — задумливо сказав старий, — звався Дроною, сином Бгарадваджі. Чув колись про такого?

— Я знаю сина великого Дрони, Ашваттгамана, — відповів юнак ухильно.

— Це він послав тебе до мене? Радгея мовчки кивнув.

— Драуні високо тебе цінує, - буркнув старий і раптово підхопив сховану в траві сокиру з подвійним лезом. Вбивча зброя свиснула просто над головою у Радгеї,

стявши одне із зв'язаних докупи білявих пасем. Юнак навіть не здригнувся. Він стояв рівно, дивлячись Рамі просто в очі.

Старий лишився задоволеним і мовив тоном наказу:

— Розпали-но вогнище та почисть овочі на юшку.

Радгея скорився без слова. Він бо дуже хотів мати вчителя.

Так попливли дні лісового життя. Грізний Парашурама виявився не таким уже і страшним. В серці Радгеї вперше за останні кілька літ оселився спокій. Довколишні селяни мали Раму за подвижника і приносили досить пожертв, аби двоє відлюдників могли не дбати про харчування. Перші дні юнака мучив страх, що вчитель почне розпитувати про те, хто він та звідки, але потім Радгея перестав боятись. Парашурама давав йому завдання тяжчі, аніж Дрона. Туга тятива на луці старого розсікала навіть шкіряні щитки, що ними молодий учень прикривав собі руки. Та рани гоїлись швидко. Занадто швидко. Рама це помітив, але не сказав нічого.

— Зватиму тебе Карною[20], - сказав брагман десь місяців через три опісля початку занять, — ти бо, арію, схожий на світлий промінь, але очі твої чомусь сповнені суму. На жаль ця кров зникає, наче западається в землю. Може ми з тобою, світлоокий, останні на цій землі. Або — перші з останніх.

— Мою матір, — мовив юнак, — в юности звали Сітою…

Він затнувся, злякавшись, що старий почне його розпитувати. Але Рама лише кивнув задумливо. Його блакитні очі повив сум.

- І той Рама, князь Айодг'ї, - сказав, — і дружина його, красуня Сіта, ще пам'ятали про Колиску Аріїв. Нащадки Бгарати вже майже забули про неї. Поволі забувається справжнє значення Вед… Ми думаємо, що молимося до тих Богів, знання про яких принесли з собою. І не помічаємо, що відповідають нам грізні Боги цієї землі. Ось тому і молиться до Сур'ї старий Парашурама, бо лише Сонце одне для всіх. І для Бгаратаварші і для Аріяни.

— Якою вона була, Аріяна? — спитав Радгея стиха.

— Ліси, високі і світлі, наче храми, — поволі відповів Парашурама, — чисті ріки, в яких немає крокодилів… Сонце, що пестить, а не вбиває. Степи, а в них високі трави… Запах тих трав снився нашим предкам весь їх довгий шлях. Десь там тече священна ріка Данапрі, а на її високому березі стоїть місто, що зветься ім'ям Сур'ї. Десь там лишились Боги аріїв… і щастя аріїв. Там жили пращури, коли у нашому світі панувала Сатья-юга, Золотий Вік.

— Чому ж пращури пішли звідтіля? — вирвалося в юнака.

вернуться

20

Карна — слово багатозначне, як більшість слів санскриту. Одне з його значень — втрата, смуток, сум.