— Геть подуріли! — мовив Радгея стривожено, — цієї пори крокодили підходять зовсім близько до берега. Піду, витягну одного дурника і наб'ю другого, аби не знущався над слабшими.
— Не лізь до них, — мовив Санджая благально, — ми — люди маленькі…
В останніх словах хлопця Радгея розчув інтонації дорослих: Ґавальґани та власного батька і розізлився.
— Маленький — то рости! — кинув і побіг до берега.
— Гей, здоровий дурню! — крикнув до Бгімасени, — ти що, не знаєш, що в річці повно крокодилів? Для чого штовхнув туди хлопця?
— А тобі яке діло? — визвірився княжич, підіймаючи загрозливо палицю, — забирайся геть!
Радгея глянув вниз і охнув:
— Боги, та він ще й плавати не вміє!
Бгімасена рушив на Радгею з палицею. Той, не маючи часу на бійку, склався удвоє і врізався здоровилу головою у живіт. А тоді, не очікуючи, доки хлопець отямиться, стрибнув у воду по Дурьйодгану.
Син Дгрітараштри дійсно не вмів плавати, але на допомогу не кликав. Він борсався мовчки і вже встиг наковтатись води. Радгея швидко доплив до нього, ухопив впоперек грудей і мовив:
— Не борсайтесь! Тихо! Я вас витягну!
— Крокодили… — видушив Дурьйодгана крізь стиснені зуби.
— Тихо, не бійтесь! Я плаваю краще за крокодила. Не борсайтесь, бо ще накличете їх! Просто тримайтесь на воді — і все.
Княжич опанував себе і затих. Радгея швидко виволік його на мілке, де вже пританцьовував переляканий Санджая.
— Радгеє! — заволав син Ґавальґани, — Бгімасена лютий, наче тигр, і погрожує тебе убити!
— Шакал він, а не тигр, — буркнув хлопець, — як ви, княжичу?
Дурьйодгана, вродливий зеленоокий підліток, трохи схожий на дівча, перечекав напад блювоти і сказав злісно:
— Це ще не все! Я таки прикінчу його! Навіть якщо доведеться йти за це у вигнання! Незабаром матуся Кунті голоситиме над синочком! Іншим разом я вже діятиму напевне!
Потім подивився на Радгею, і зненависть змінилась виразом приязні.
— Хто ти такий? — спитав владно.
— Син сути, — відповів хлопець обережно, — здається, я одбив вашому ворогу бебехи… Я-то його не боюсь, але у батька можуть бути неприємності.
— Хто твій батько? Не бійся, я — старший син і спадкоємець князя Дгрітараштри. Хоч ти, здається, про це й знаєш… То чий ти син?
— Адгіратти… — врешті мовив Радгея.
— Колісничного мого батька? Він отримає подвійну платню, бо ти врятував мені життя. А що ти зробив Бгімасені?
— Вдарив головою у живіт…
— Так, що він виблював увесь свій сніданок! — захихотів Санджая. Дурьйодгана підвівся на ноги, і лице його знову спотворила злобна гримаса.
— Я нагородив би тебе за це, — мовив, — але матуся Кунті знову підніме плач, і всі почнуть жаліти бідолашну вдовицю… Як ти звешся?
— Радгея.
— А справжнє ім'я?
— Васушена.
— Ти хочеш стати моїм сутою?
— Це велика честь, княжичу, — відповів Радгея поволі, - але я хочу бути воїном. Таким, як ваш предок Бгарата…
Дурьйодгана звів брови, і раптом його лице освітив усміх, повний недоброго лукавства:
— Хочеш стати кшатрієм? Тримайся мене, сину Адгіратги, і ти ним станеш!
Радгея дивився Дурьйодгані просто в очі, і погляд той був сповнений такою шаленою жагою і надією, що княжич притлумив усміх і зобразив на лиці щиру приязнь. Він був однолітком сина Адгіратги, але в тілі підлітка чаїлася порочна душа, зіпсована змалечку непомірною любов'ю сліпого князя Дгрітараштри та довго бездітної княгині Ґандгарі до омріяного первістка. Схильність до інтриг була чи не найпершою у списку вад спадкоємця князівства Куру. Не по літам розвинений хлопчина уже зрозумів, як можна використати отой вогонь в очах сина сути.
— Ти знаєш, хто такий Дроначар'я? — спитав Дурьйодгана у Радгеї.
— Хто ж не знає брагмана-воїна, навчителя княжих синів! — відповів ледь здивовано Радгея.
— Приходь завтра на подвір'я храму Індри. Там Дроначар'я вчить мене і моїх братів битись. Я сам проситиму його, аби він прийняв тебе учнем.
Радгея хотів був вимовити слова подяки, але горло йому перехопила судома, і він мовчки вклонився, стуливши перед грудьми долоні. Княжич підморгнув:
— Там будуть і Пандави. Усі п'ятеро. Не боїшся?
— Якщо вони усі такі герої, як Бгімасена, — спромігся хлопець на слово, — то можна не боятись. Щось ваш родич задовго збирається до нової бійки…
Дурьйодгана пирхнув і плеснув Радгею по плечі. Потім чуйно прислухався до криків, що пролунали зверху.
— Мене шукають, — сказав, — треба бігти! Дякую ще раз, друже!
Останнє слово він вимовив з притиском і подерся схилом угору. Син Адгіратги задумливо дивився йому вслід і отямився лише тоді, коли Санджая смикнув його за руку.