— Арджуно! — вигукнув Дрона, побачивши поблизу свого улюбленця, — Юдгіштгіра сказав правду? Відповідай же, Пхальгуно!
— Так! — видушив через силу Арджуна, наче скутий заворожуючим поглядом свого візничого, — присягаю!
Дрона застогнав. Старий знав Арджуну з дитинства і обожнював, наче власне дитя. Якщо над братами великого лучника час від часу брали гору пристрасті, то Арджуна Непереможний мав ясну, наче полум'я, душу і ніколи не осквернився б брехнею.
Дрона відкинув лука, сів на борт колісниці і заглибився у молитву. Його сута заволав перелякано, бо просто до них біг Дгріштад'юмна з оголеним мечем. Карна, котрий загледів неладне, затято рвався вперед.
— Дроначар'я! — кричав він, — та бийтесь же! Бийтесь!
— Карно, — озвався Дрона, — де ж ти, Сину Сонця? Загинув Ашваттгаман, то навіщо жити й старому Дроні? Нема мені рятунку, тож бийся й за мене, світла душе, а я пішов доганяти сина!
Дгріштад'юмна тим часом добіг до колісниці, убив візничого, котрий намагався заступити йому шлях і заніс меча над схиленою головою старого брагмана. Дрона навіть не ворухнувся. Сяйнуло лезо, і впало, і одночасно стріла Карни вп'ялася в руку сина Друпади, та вже не могла повстримати меч. Дрона, брагман-воїн, пішов у високе небо, шукати своє Божество.
З загибеллю воєводи захлинулась атака ратгінів, а клин, яким доводив Карна, потрапив в оточення і мусив пробиватися з нього ціною великої крови. Відступ був швидким і безладним, друга лінія взагалі ударилася в паніку, і воїни кинулися тікати.
Карна ледве не загинув. Перед очима його стояла жаска картина: на людину, що склала зброю, опускається сяюче лезо. Наль, коли загледів, що його ратгін застиг у заціпенінні під зливою стріл, на власний розсуд повернув колісницю, і Карна спинив його вже за другою лавою.
— Карно! — раптом почув він знайомий голос, — Вайкартано! Чи ви усі подуріли, чи й справді тікаєте як боягузливі шакали?! Отямся, славний воїне! Що з тобою сталося?!
Карна мовчки дивився на ратгіна, котрий перегородив йому шлях і не міг видушити й слова.
— Та що сталося, Вайкартано? Де мій батько?
З грудей Карни вирвалося ридання. Ашваттгаман, цілий та неушкоджений, здивовано кліпав очима.
— Прокинься, Карно, і скажи хоч слово! Що трапилось?
— Сину Дрони! — глухо вимовив Карна, — трапилось найгірше паскудство, рівного якому не було у Бгаратаварші! Тримайся ж, Драуні! Твій батько загинув!
— Ні! — сказав Ашваттгаман, — хто міг здолати його у поєдинку?!
— Не було поєдинку! — простогнав Вайкартана, — він склав зброю, і Дгріштад'юмна рубонув його, беззахисного, а я не встиг… Не встиг…
— Як-то — склав зброю?! — розгублено спитав Драуні.
— Твій батько вирішив померти, бо йому сказали, що тебе убито!
— Хто міг таке сказати?!
— Юдгіштгіра з Арджуною… Вони присягнули в тому словом чести!
Ашваттгаман дивився на Карну божевільними очима.
— Присягни ж і ти, — сказав врешті, - що це правда!
— Промінням Сур'ї присягаю! — тихо вимовив Карна.
— Ах, шляхетні Пандави! — сказав Ашваттгаман так, що Карна здригнувся, — і Крішна був з ними?
— Мені здається, — зітхнув Карна, — що й тут не обійшлось без Темноликого. Пандави порушили закони чести і потоптали варну не вперше. І завжди, коли вони це роблять, за їхніми спинами — володар Двараки!
— Гаразд…, - мовив Ашваттгаман, — батько мій був воїном рівним Богам, і тепер спочиває серед них на ложі з квітів. Та я помщуся за його смерть на Пандавах та Дгріштад'юмні з його панчалами, і хай чують Боги мою присягу! А зараз — рушаймо, Карно! Треба зупинити втікачів та згуртуватися для оборони.
Ввечері того дня, як загинув Дрона, Дурьйодгана зібрав у своєму шатрі вцілілих шляхтичів. Сумно мовчали його брати та князі-союзники, і страшно було дивитись на скам'яніле лице Ашваттгамана. Порожнє сидіння головнокомандувача, зроблене з дерева манго і вкрите шовком, занадто болісно нагадувало про загиблого брагмана-воїна. Дурьйодгана мав перев'язані навхрест груди: князь Гастінапуру зумів таки зупинити панічну втечу свого війська і відбити натиск панчалів Дгріштад'юмни, отримавши при тому серйозну рану. Сина Дгрітараштри палила гарячка, і він весь час прикладався до баклаги з водою. Решта князів, теж у кривавих завоях, здається вже зневірились у перемозі.