— Скажіть-но мені, відважні кшатрії, - заговорив Дурьйодгана, — що маємо ми робити завтра, опісля подій минулого дня?
— Продовжувати битву! — твердо сказав Крітаварман, і Карна звів блискучі очі на врішнійця, — те, що трапилося сьогодні, змінило багато чого в моєму розумі. Ви знаєте, князю Дурьйодгано, що я прийшов до вас як найманець. Нині я битимусь на вашому боці як за власну справу!
— Найкращі наші воїни полягли в бою, — поволі заговорив Ашваттгаман, — але ми не повинні втрачати надії… У нас є Карна, непереможний Карна, найхоробріший з воєвод! Признач же, Дурьйодгано, Карну головнокомандувачем. І тоді ми переможемо!
Дурьйодгана обернувся до Карни і мовив крізь кашель, що струшував його зранене тіло:
— Я знаю твою доблесть, о Карно, і твої до мене дружні почуття. Вислухай же, друже, мої слова і зроби як знаєш. Ти завжди був мені опорою у скрутні хвилини, дозволь же зіпертись на тебе і нині. Бгішма та Дрона щадили у бою Пандавів, бо одному вони доводились онуками, а другому учнями. Але сини Кунті відплатили їм чорною невдячністю та підлим убивством. Тепер нема серед нас нікого, що дорівнював би тобі силою та розумом. Стань же на чолі війська і знищ наших ворогів, як Сонце знищує тьму!
— Заспокойся, володарю, — м'яко вимовив Карна, — я буду твоїм воєводою, і ми знищимо Пандавів разом із Джанарданою.
— Тоді займи належне тобі місце, — сказав князь Гастінапуру.
Карна поволі пройшов до почесного місця. Змучені боями люди дивились на нього як на останню надію. Карна всміхнувся воїнам і тут-таки вловив ненависний погляд Шальї, князя мадрів
«Цього я ніби нічим не образив, — подумав Вайкартана, доки жерці — брагмани, присутні у шатрі, вголос виспівували мангри, — хіба що самим своїм існуванням…Ах люди… Люди… І перед ликом Бога Ями вони ладні перегризтися за титули та владу.»
А зранку Карна на найкращій своїй колісниці виїхав перед вишикувані лави і просурмив сигнал до бою. Радісно закричали ратгіни, вітаючи свого улюбленця, і рознісся над полем багатоголосий крик:
— Джая! Де Карна — там перемога!
Вайкартані не вдалося і цього ранку помірятися силами з Арджуною, бо на ратгінів Непереможного вдарив Ашватгаман зі своїм загоном. Вдарив так, що тісно згуртована лава кинулася врозтіч.
— Арджуно! — кричав Ашваттгаман, — сьогодні я є твоїм гостем, приймай же мене як належить!
Бгімасена спробував був заступити брата, та гнівний син Дрони прорвався повз нього, хоч і поранений стрілою Бгіми. І пронісся по полю насмішкуватий голос Крішни:
— О, брагмане, тобі б сперечатись про тонкощі дгарми, а не про справи кшатріїв! Виходь же, гостю, тобі не пережити нашого пригощення!
Карна, котрий бився з панчалами, радісно скрикнув, побачивши як від стріл Ашватгамана захитався Темноликий, і кров сплямила його жовте вбрання. Арджуна, рятуючи друга, пускав стрілу за стрілою, і Ашваттгаман на пошкодженій колісниці вийшов з бою. Карна ж більше не мав змоги стежити за ними, бо якраз на нього неслася колісниця молодшого Пандава, Накули, а ратгіни панчалів намагалися взяти їх обох у кільце, аби вже не випустити з життям грізного воєводу Кауравів.
— Нарешті змилувалися наді мною Боги! — радісно вигукнув Накула, коли їхні колісниці зблизились, — ось і ти, злочинцю, жалюгідний сину сути! Лише в тобі корінь усіх нещасть та причина усобиць! Коли я тебе вб'ю, то принесу Індрі подячну жертву!
— Та не плескай язиком, а нападай! — озвався Карна насмішкувато, — подивимось на твою відвагу! Ти спершу здолай мене, а тоді вихваляйся!
Вайкартана відклав " Віджаю " і взяв звичайного лука, що їх мав на колісниці декілька. Стріли для таких луків були легші — Карна пам'ятав свою обітницю. Він встиг вистрелити лише раз, коли стріла Накули розщепила дерев'яного лука, а друга вп'ялася воїну у передпліччя. Карна зціпив зуби і висмикнув стрілу із рани.
— Ви, пані Прітго, — пробурмотів, — прагнете, видко, моєї крови, наче сама Калі! Ну, гаразд!
Воїн схопив запасний лук і гукнув до свого сути:
— Налю, зараз ти побачиш цікаве видовище! Дивись-но!
Наль справді аж очі витріщив. Четверо коней були вбиті трохи не одночасно, поранений візничий сповз з колісниці, а Карна все метав і метав стріли, розтинаючи ремені лат Накули, і лати ті впали до ніг Пандава, котрий лишився зовсім безборонним. Карна вибив у нього з рук і меч, і щит, і бойову сокиру. Накула не витримав і кинувся навтьоки, забувши про гідність.
— За ним, Налю! — гукнув Карна.
Колісниця порівнялась з Пандавом, що утікав перестрашено, і Карна з розмаху вдягнув на шию зведеному брату свого лука.