Ззаду в лати Карни вдарила стріла. Його доганяв Сатьякі. Колісниця Вайкартани пронеслася повз застиглий повіз Арджуни, і Карна встиг вистрелити кілька разів, як колись стріляв по мішенях.
— Мій князю! — заволав Наль, — нас оточено
Карна пробурмотів прокляття. Він дійсно потрапив у кільце ратгінів, і зашморг почав стискатись. Арджуна лишився за колом.
— Жени по колу, Наль! — гукнув Карна, — Сатьясено, подавай стріли!
Вони неслись по колу як колись на змаганнях, і Карна бив з лука на всі боки світу, та місця вбитих заступали нові ратгіни, і зашморг стягувався ще тугіше. Воїн пізнавав деяких: тут були і биті ним Накула з Сагадевою, і Сатьякі, що мав звичку нападати ззаду, і сам Юдгіштгіра, і навіть зрадник Юютсу… Схоже було на те, що Пандави вирішили за будь-яку ціну знищити відважного атіратгу.
«Це все жарти Темноликого, — думав Карна, спускаючи тятиву, — це він не дав Пхальгуні зчепитися зі мною. Двобій — справа чести, і має відбуватися по законам чести, а цього саме і не бажає Крішна. Він хоче, аби мене взяли в пута, наче тигра на князівському полюванні.»
Стріли били у лати Карни, і кілька з них дійшло до тіла. Кров здавалась йому прохолодним дощем. Шолома воїн теж загубив і тепер мусив берегти незахищену голову.
— Здавайся, Вайкартано!
То був голос Юютсу і Карна розлютився до сказу. Раптом коні стишили біг. Наль обернувся до Карни. В грудях сути стриміла стріла.
— Пробачте…, - мовив візничий і став поволі хилитись набік. Карна стягнув його додолу і перехопив віжки.
«Отепер, — подумав, — і справді все! Та живим я не дамся! Краще — як Абгіманью…»
І тут погляд його упав на Сатьясену.
— Сину! — вимовив Карна, — що найдорожче для арія?
— Воля! — сказав Сатьясена, дивлячись на батька закоханими очима.
— То бери віжки, ратгіне, будемо йти пробоєм!
Сатьясена перебрався на місце сути, а Карна знову взявся за лук. Він уже нагледів у кільці ратгінів слабке місце — між Сатьякі і Юютсу.
— Двом шакалам не стримати тигра, — мовив до сина, — повертай на отих двох, Сатьясено! Зладнаєш з кіньми, хлопче?
— Я ж онук сути! — сказав хлопчина весело, і Карна засміявся теж. Він розумів, що підліток не відчуває небезпеки, але саме такий напарник йому зараз і був потрібен.
Сатьясена скерував колісницю в проміжок між повозами Сатьякі та Юютсу. Щілина була завузькою, та Карна сподівався, що котрийсь з воїнів відверне вбік, злякавшись зіткнення.
Першим не витримав Юютсу. Він наказав суті відвертати. Карна метнув у Сатьякі списа, і поранений врішнієць упав на дно колісниці. Повіз Вайкартани ковзнув у проміжок, котрий видимо поширшав, і вдарився об вісь колісниці Юютсу. Карна вихопив у Сатьясени бича і оперіщив ним сина Дгрітараштри.
— Шудра! — крикнув, — це тобі од сина сути! І такі як ти, хотіли мене схопити! Спробуйте взяти голіруч дикобраза! На, маєш! За зраду!
Бич розсік Юютсу лице, і вояк ухопився за ремінь, намагаючись видерти його з рук Карни. Вайкартана смикнувся всім тілом, і супротивник перекинувся через борт колісниці.
— Отак! — крикнув Карна, — жени, Сатьясено!
Бій згасав поволі разом із сонцем, що заходило. Карна повернувся до табору з ратинами Дурьйодгани, між якими побачив й Сушену з Врішасеною. Близнюки миттю зіскочили зі своїх колісниць, кинулись до батька і здивовано витріщились на Сатьясену, котрий над силу натягував віжки.
— Татку! — вигукнули обидва юнаки, — хвала Богам за те, що вберегли вас! Ми бачили, як вас оточили, але не мали змоги пробитись на допомогу!
— Все гаразд, — мовив Карна, — що там князь Гастінапуру?
— Серйозних ран нема, — сказав Сушена, — але він втратив багато крови і погано володіє рукою. До того ж ота, вчорашня рана дуже його мучить… Він так переживав за вас, батьку, коли ви загналися у пастку!
— Піду до нього, — мовив Карна, — а ви йдіть до мого шатра і поможіть Налю. Його поранено.
Близнюки підхопили Сатьясену, стягли з колісниці і смикнули за вуха.
— Ось так завжди! — жалібно сказав молодший.
У шатрі Дурьйодгани, куди подався Карна, пахло лікарськими зіллями. Дурьйодгана мав понурий настрій і сказав різко:
— Топчемося на місці! Знову не вдався прорив! Ах, Карно… Карно… І Арджуна і досі живий! Де ж твоя обітниця?
— Заспокойся і поїж, — мовив Карна, — завтра буде вирішальний день! Ми з тобою, друже, вже виконали своє призначення на сьогодні.
Князь Гастінапуру відломив шматок перепічки, простягнений йому Карною, і почав жувати, не відчуваючи смаку. До Вайкартани підійшло двоє князевих слуг і почали обережно знімати з нього посічені, втикані стрілами лати.