— Тобі теж дісталось, — вимовив Дурьйодгана.
Карна повів плечима:
Витримаю… А! Обережніш!
Нечутно підійшов цілитель і взявся за стрілу, що пройшла між пластинами лат. Гостряк її вперся Карні у лопатку і спричиняв біль.
— Хто стріляв тобі в спину? — спитав син Дгрітараштри.
— Сатьякі, - зморщився Карна, — я влучив у нього списом, не знаю, чи на смерть. Там був і Юютсу…Ох і гидь! Я оперіщив його батогом так, що він усе життя носитиме цю прикрасу… якщо виживе. Але мені сьогодні пощастило. Кілька легких ран опісля такого бою…
Цілитель вийняв останню стрілу і обережно допоміг воїну скинути скривавлену сорочку. Все тіло Карни було суцільним синцем, але він говорив правду — йому пощастило, бо жодна стріла не увійшла заглибоко.
— Карно, — сумно сказав Дурьйодгана, — напевне вояцьке щастя відвернулося від мене за моє нечестя. Чому, ну чому я не такий як ти, мій давній друже? Я маю гинути за мої гріхи і тягну тебе за собою!
— Нині ти б'єшся як кшатрій, — сказав Карна заспокійливо, — все гаразд, друже. Завтра я таки доможуся поєдинку з Арджуною, а це вже півперемоги. Він би давно виконав обітницю, але його стримує Крішна. Темноликий чекав, доки я використаю громоваджру, а сьогодні… Бачиш, Дурьйодгано, Темноликому мало мене просто вбити. Він усе-таки хоче зламати мене…
— Наприклад, зробити бранцем, — буркнув Дурьйодгана, — будь обережним з тим двобоєм, Карно…
— У влучности стрільби, — сказав Карна і зморщився, бо цілитель почав промивати йому рани та численні садна, — швидкости та дальности польоту стріли Арджуні не рівнятися зі мною. Та й «Віджая», остання зброя Парашурами, трохи переважає «Ґандіву» Арджуни. Не тривожся ж, друже, задля моєї присяги я, вірний дгармі, зроблю все можливе і неможливе.
Дурьйодгана закашлявся і сплюнув кров.
— Зовсім зле… — сказав.
— Не йди завтра до битви, — пораяв Карна.
— Аби цей боягуз Юдгіштгіра подумав, що я його злякався? — пирхнув князь Гастінапуру.
— Дурьйодгано, — мовив Карна, щось згадавши, — я зостався без візничого.
— Бери будь-якого суту з мого резерву!
— Мені не потрібен будь-який, — сказав Вайкартана, — сьогодні я бачив, як Крішна спинив четвірку з повного розгону. Мені потрібен візничий, рівний йому…
Дурьйодгана задумався.
— Важко, — мовив, — не знаю, що й порадити…
— Я виріс на вулиці колісничних, — озвався Карна, — і теж не знаю суту, здатного на подібне. Мій старий Чаті хвалився, що замолоду зробив таке, але Чаті нині каліка. Та я чув про чоловіка, котрий побився об заклад, що зупинить четвірку з розгону. І виграв…
— Хто це? — спитав Дурьйодгана.
— Князь мадрів Шалья.
Дурьйодгана пирхнув:
— Чи не хочеш ти взяти його колісничним?
— Чому б ні? Головнокомандувач має на це право. Якщо Шалья буде моїм сутою, то я певен перемоги. Дай його мені за напарника, і я здолаю Арджуну.
— Він ніколи не погодиться, — сказав Дурьйодгана, — піти у бій візничім. Тим більше — твоїм візничим. Я зовсім не хочу тебе образити, друже, але ж ти знаєш, як дехто ставиться до тебе…
— Та знаю, — хмикнув Карна і натягнув посічену стрілами сорочку, — але можна спробувати…
Дурьйодгана покликав слугу і сказав:
— Йди до князя мадрів і скажи, що я прошу його прийти.
— Зараз, — сказав князь Гастінапуру, коли слуга вийшов, — ми спробуємо домовитись. Зрештою, я знаю чим притиснути Шалью… в разі відмови.
— Друже, — м'яко мовив Карна, — тільки-но ти скаржився на власне нечестя…
— Гаразд! Гаразд! — махнув рукою Дурьйодгана, — не так то інак! Задіємо лестощі. На лестощах, друже Карно, тримається світ!
Шалья увійшов до намету і кинув на Карну швидкий погляд. Вайкартана завважив, що той трохи нервується.
— О, відважний! — вкрадливо заговорив Дурьйодгана, і Карна ледве стримав усмішку. Князь Гастінапуру ніяк не міг позбутись звичок інтригана. — Я маю до тебе важливу справу. Наш воєвода зостався без колісничого і з усіх князів-тигрів вибрав тебе, аби ти допоміг йому. Нема кращого над тебе знавця коней, і ти зможеш вберегти од небезпеки Карну, як Брагма колись оберігав Шіву. Коли Крішна — друг Партги, будь таким же другом для князя Ангу. Сам знаєш, що загинули і Бгішма, і Дрона, і багато славних воїнів полягло у битві. Карна — єдина наша надія, а разом ви будете як Сур'я і Аруна[44]. І згине ворог, як роса на сонці, бо Карна — найкращий з бійців, ти ж — найкращий з візничих, вас же обох не здолають і Боги на чолі з Індрою! Бережи ж у битві Карну Вайкартану, як Крішна береже Арджуну!