Шалья слухав цю промову гнівно звівши брови. Потім заговорив різко, але Карна розчув у його голосі якусь фальш.
— Ти зневажаєш мене, сину Ґандгарі, - сказав князь мадрів, — для чого говориш воїну: «Служи візничім!»? Ти вихваляєш Карну, вважаєш його вищім за нас, але я-то не визнаю Радгею рівним собі у битві!
Карна глузливо усміхнувся. Це вже не могло торкнутись до його душі.
— Я й сам можу битись, — продовжував Шалья з тим же виразом нещирого обурення, — для чого ж призначати мене сутою до жалюгідного сина Адгіратги? Я вище Радгеї, о князю, і ти не повинен впрягати мене до ярма ганьби! Я не винесу того, що змушений буду виконувати накази низьконародженого!
— Чим же ти вищий за мене, о Шальє? — тихо спитав Карна, — всі ми одного зросту, коли стоїмо на колісницях…
— Вислухай мене, о володарю! — вигукнув Шалья, звертаючись до Дурьйодгани, — мене, князя і помазаника, прославленого воїна, якому мусять служити і співати хвалу візничі, ти не повинен призначати візником до сина сути! Ти образив мене, і я покидаю битву разом зі своїми мадрами!
Дурьйодгана підхопився з розстелених укривал, забувши про рани. Це знову був колишній князь Гастінапуру — хижий, хитрий і влесливий одночасно.
— О, Шальє, - заговорив він медовим голосом, — я зовсім не мав на увазі, що Карна кращий за тебе! Ніхто не переважить звитягами тебе, о Артаяні! Але, як Карна сильніший за Арджуну, так ти вправніший за Крішну у керуванні колісницею! Нехай який не є мудрий Васудева, але ти, князю мадрів, знаєш удвічі більше за нього!
Карна з усміхом спостерігав, як нещире обурення змінюється на лиці Шальї виразом втоленої гордости.
— Сказавши мені, - мовив князь мадрів, — що я кращий за сина Девакі, ти зробив мені приємність, сину Ґандгарі. Я вволю твоє прохання і буду візничім Радгеї. Але, щодо Вайкартани ставлю я одну умову: нехай мені буде дозволено мовити при ньому все, що я захочу, без усякого спротиву з його боку, і нехай Карна присягне мені у цьому!
Карна здивовано глянув на Шалью і здвигнув плечима:
— У битві нам буде не до розмов… Присягаю.
Дурьодгана сказав радісно:
— Дякую тобі, о Шальє! Колись сам Брагма був візничім Шіви, і Боги виграли битву! А щодо Карни, то він аж ніяк не є сином сути. Вайкартана — учень самого Парашурами, люди звуть його напівбогом і певно не дуже помиляються. Подивись лишень на нього — це воїн милістю Богів, і такого ж йому потрібно і напарника!
Шалья глянув на горде лице Вайкартани, на його скривавлене вбрання, і якась дивна тривога відбилася у його погляді. Наче князь мадрів готувався зробити щось таке, за що йому вже нині було соромно.
— Добре! — врешті вимовив князь мадрів, — я радий прислужитись тобі, сину Ґандгарі, в усякому ділі, на яке тільки здатен. А все те, що я, дбаючи лише за добро, сказав тут про Карну, гарного чи негарного, пробачте мені і ти, Вайкартано, і ти, князь Гастінапуру.
— Гаразд! — посміхнувся Карна примирливо, — гарні напарники Брагма з Шівою, Джанардана з Арджуною, а нині і ми з тобою, Шальє! Поможи мені у битві — і з нами буде Джая!
— Я міг би бути візничим і у Індри, — сказав Шалья, не прийнявши дружнього тону, — і коли ти зійдешся у бою з Арджуною, не тривожся, сину сути, бо це я поганятиму твоїх коней!
Князь мадрів вклонився Дурьйодгані і гордо вийшов. Князь Гастінапуру впав на постіль відкашлявся і мовив весело:
— Ну як, Карно, я ще не розучився умовляти?
— Ти чудовий актор, — хмикнув Вайкартана, — і можеш підмовити кого завгодно і на що завгодно.
— Окрім тебе, — зітхнув Дурьйодгана, — ти бо ніколи не піддавався на лестощі. Навіть замолоду. А цей дурень Шалья і справді повірив, що я вважаю його кращим воїном, аніж володар Двараки.
— Крішна, — сказав Карна замислено, — то щось особливе…
— Я давно хотів тебе спитати, — мовив князь Гастінапуру, — про що він тоді з тобою розмовляв? Ну, коли змусив провести себе за місто?
— Він мене умовляв, — сказав Карна, і щось здригнулось у його голосі, - перейти на бік Пандавів…
— Я так і подумав! — вигукнув Дурьйодгана, — але ж я тебе знаю, Радгеє, друже мій, і то не від учора! Я ніколи у тобі не сумнівався! Ти з тих людей, котрі давши напідпитку обітницю проїхатися на скаженому слоні, виконають це на тверезу голову! Ну, а що іще він казав?
— Багато цікавого, — мовив Карна, — він сказав, що я — син княгині і Сур'ї Світлоликого…
— Ти князь, Карно! — сказав Дурьйодгана задоволено, — а в тому, що ти напівбог, я уже давно не сумніваюсь! Ну, далі! Далі!
— У мене п'ятеро братів, — продовжував Карна занадто спокійно, — троє рідних по матері, двоє зведених. Усі п'ятеро — воїни, а наймолодший з рідних — найкращий від усіх.