— Шальє, - мовив Карна трохи не з жалістю, і князь мадрів здивовано глипнув на нього, — ти осквернив воїнську дружбу і потоптав варну! Мені тебе жаль, нещасна ти людино! Я-то знаю, що таке дружба і, хоча не схвалюю дії Дурьйодгани, але битимусь за нього і помру за нього! Щоб ти там не говорив, тобі не залякати того, хто народжений для подвигів і слави! Можеш принижувати мене і далі — доки не рушила лава. Але дзявкнеш щось мені під руку у битві — і я скину тебе з колісниці! Я бо знаю, про що просив тебе Юдгіштгіра! Та я не Бгішма, і не Дрона і хитрістю мене не взяти!
— Бгішма, — сказав Шалья злостиво, — був про тебе такої ж думки, як і я!
— Повернись лицем до ворога і рушай! — коротко наказав Карна.
Того дня битва була найзапеклішою…
Карна повів своїх ратгінів на панчалів, ряди яких поріділи опісля вчорашнього бою, і таки проламав їх оборону. Його сини трималися поруч, а Сушені навіть вдалося поранити самого Бгімасену, котрий привів підкріплення на поміч Дгріштад'юмні. Розлючений велет засипав хлопця стрілами, та Карна, котрий на щастя був зовсім близько, розщепив ті стріли на льоту.
Другий близнюк Карни потрапив під удар Сатьякі, котрий прагнув помститись за вчорашню ганьбу. Врішасена, втративши колісницю, пішов на ворога з мечем і загинув би, аби його не підхопив на свій повіз Дугшасана. Карна загубив хлопця з виду і трохи непокоївся цим.
Сам Вайкартана нищив одного за одним охоронців Юдгіштгіри та ратгінів його прикриття. Шалья мовчки правив конями, а Сушена з Сатьясеною тримались обабіч батька. Сатьясена, порівнявшись з Карною, крикнув, що Врішасена змінив колісницю, заступивши вбитого ратгіна і є десь позаду. Карна пробурмотів подячну молитву і знову рушив уперед.
Він пробився через ряди дравідійської піхоти, яка прикривала князя Пандавів, і опинився проти Юдгіштгіри.
— Зіграємо у кості, сину Кунті? — крикнув Карна насмішкувато і вистрелив з «Віджаї».
Юдгіштгіра схопився за плече, намагаючись висмикнути стрілу, що увійшла глибоко в тіло.
— Гей, Карно! — відповів однак старший Пандав, — сину сути, слухай мене! Весь час ти є суперником Пхальгуни у битві, вічно коришся волі Дурьйодгани, вічно борешся з нами! Та я зламаю твою звичну упевненість у перемозі!
— Мене і не такі ламали! — засміявся Карна, — та все марно… брате!
Карна стріляв і стріляв, і ось уже полягли» охоронці коліс " Юдгіштгіри, а в латах самого Пандава стриміло сім стріл і кожна з них напилася живої крови. На поміч Юдгіштгірі кинулись усі ратгіни Пандавів, що були поблизу і спробували замкнути кільце, але Карна звелів Шальї зробити правобічний розворот і збив з дороги Юютсу, котрий повернув коней при одному вигляді князя Ангу.
— Він теж казав мені щось лихе! — не втримався Карна, — і наскочив на батіг сина сути!
Шалья промовчав. Карна знову наблизився до Юдгіштгіри, і його стріли розщепили лук брата-ворога та зірвали з нього лати. Розлючений князь Пандавів метнув у Карну списом, але промахнувся. Вайкартана спробував зайти збоку, аби зчепитися осями колісниць, та тут таки йому в руку вп'явся дротик, а другий подряпав чоло.
— Ну, тримайся ж, брате! — вигукнув Карна і знову натягнув лука, не зважаючи на рани. Стяг князя Пандавів впав на землю, збитий стрілою, друга стріла знайшла візничого, і Юдгіштгіра не витримав. Спливаючи кров'ю з численних ран, він сяк- так перебрався на місце сути і повернув коней.
— За ним! — наказав Карна Шальї.
— Ти його уб'єш? — спитав князь мадрів.
— Побачиш! — озвався Карна.
Колісниці порівнялись, і Карна крикнув Шальї:
— Таран! Набік!
Шалья одрухово послухав наказу, і колісниця Юдгіштгіри перекинулась, а сам ратгін опинився на землі.
Карна зупинив свій повіз і кілька хвилин дивився на Юдгіштгіру, котрий намагався звестися на ноги.
«Мене вони не пощадять…» — подумав. Тоді нахилився, взяв брата-ворога за плече і допоміг йому встати.
— Як може нащадок шляхетного роду, — мовив з легкою насмішкою, — вихований як кшатрій, тікати од ворога, рятуючи своє життя? Ти не знаєш, що таке честь воїна, сину Кунті! Ніколи більше не берися до зброї, не ставай до бою з відважними, не підмовляй таких, як Шалья, на ріжні гидоти та не з'являйся на полі вирішальних битв!
Бездонна зненависть була в очах Юдгіштгіри, коли колісниця Карни знову рушила до бою, а самого Пандава підхопив на свій повіз син Арджуни, Шрутакріті.
— Убийте його! — крикнув Юдгіштгіра, вказуючи на Карну, — хто ж врешті здолає цього демона?!