І, спливаючи кров'ю, він впав на руки Шрутакріті, а молодик відвіз свого дядька до табору Пандавів. Військо синів Панду лишилось без керманича і було близьке до паніки.
Карні це було й потрібно, і тому він без великої тривоги зустрів звістку, що Бгімасена, обізлений його вчинком, повів ратгінів туди, де бився Дурьйодгана — на центр.
— Рушай до стягу! — усе-таки наказав він Шальї, а той озвався:
— Дивись, Карно, ось іде на тебе шалений Бгімасена! Одного він бажає — знищити тебе! Ніколи, навіть коли загинув Гхатоткача, не був Врікодара у такому гніві!
— Щасти ж йому! — засміявся Карна, — може, врешті з'явиться і Пхальгуна, а то я за ним уже й засумував!
— Хай збудеться твоє бажання! — буркнув Шалья.
— Вперед! — сказав Карна, — вперед!
Вони примчали якраз вчасно, аби перепинити Бгімасені шлях до стягу. Карна намірився в лука Бгіми і розщепив його. Велет ухопив списа і метнув ним в супротивника.
Вайкартана повалився на дно колісниці. Зброя не пробила лати, але вдавила пластини у живе тіло, і спис застряг між ними. Карна ухопив древко обома руками і рвонув. Біль хвилею пройшов по тілу, та висмикнути зброю не вдалося. Безпомічний, воїн не бачив, куди править Шалья і тривога ворухнулась у серці ратгіна.
— " Боги, — подумав, — не допустіть… Тільки не це! І чого я довірився цьому Шальї!»
Шалья спинив коней і нахилився над ним.
— Як ти? — спитав.
— Добре! — відповів Карна, — де ворог?
— Ти думаєш, що я здатен, — тихо сказав Шалья, — віддати тебе Пандавам?
— Думаю! — твердо сказав Карна, — такі, як ти, і на це здатні!
— Я ж можу натиснути сильніше, Вайкартано!
— Добивай! — мовив Карна, безстрашно дивлячись у вічі Шальї.
— Ти й справді… нескорений, — буркнув той, обережно витягаючи спис.
— Від кого ти чув це слово? — скинувся Вайкартана.
— Байдуже… Мені соромно, що я послухав Юдгішгіри. Ворухни рукою… Ребра цілі?
— Здається… Рушай до битви! Там гинуть ратгіни, прикриваючи мене!
А біля стягу і справді кипів запеклий бій, і гинули один за одним воїни, котрі насмілились протистояти Бгімасені. Карна увірвався як вихор у саме пекло сутички і стругав Бгіму з колісниці держаком списа. Велет важко гримнув на землю, та Карна не став його добивати, а помчав далі, бо Ашваттгаман крикнув йому, що бачив стяг з Хануманом на правому крилі серед тригартів Шашувармана.
Шашуварман, князь тригартів, стояв на розбитій колісниці і кляв небеса і землю, а його сотники намагалися перешикувати ратгінів.
— Де Арджуна? — спитав Карна.
— Він був у мене в руках! — збуджено вигукнув тригарт, — Я його поранив, Карно, а мої піхотинці ухопили оте диво в жовтому, Васудеву, і стягли з колісниці! Пхальгуна вихопив меча, та навряд чи відбився б, аби не Крішна! Уявляєш, у Володаря Двараки була якась така штука, від променя з якої мої піхотинці зціпеніли, наче лісові мавпи перед царем нагів!
— Знову зброя Богів, — буркнув Карна, — ну, нічого… Зладнаємо!
— На нас ідуть панчали, — сказав Шашуварман, — оце лихо, мої ратгіни зовсім без прикриття, бо піші ще не отямились від паралічу і не знаю, чи взагалі отямляться. Я сам трохи не потрапив під той промінь! Що воно таке, а Карно? Хіба можна воювати такими штуками?
— Нічого, тримайся, друже! Сюди прийде підмога від князя Гастінапуру, Я вже послав гінця. А куди поділись Арджуна з Крішною?
— Не знаю! — зітхнув Шашуварман, — щезли як тіні!
Підмогу тригартам привів сам Дурьйодгана, а на місце піхотинців-тригартів стали найманці Крітавармана, і бій закипів з новою силою. Карна став на чолі лави, бо князь Гастінапуру геть знесилений пораненнями, ледве одбивався і трохи не втратив стягу, але з бою не виходив. Панчали Дгріштад'юмни, розлючені втратами, бились наче демони, та Карна нищив ворожих воїнів одного за одним, наче полум'я сухостій. Колісниці синів, його вірне прикриття, трималися поруч, і Карна радів, що хлопці ще живі.
— Гей, Карно! — почувся голос Ашваттгамана, — залиш мені Дгріштад'юмну! Я сам хочу прикінчити вбивцю батька!
— З задоволенням! — озвався Вайкартана, і його стріла вп'ялася в лице піхотинцю- панчалу, що намагався дістати до Драуні списом, — а де це Арджуна?
— Ти все про Арджуну… Я сам його шукаю! Чув, що його перепинили саки і трохи не прикінчили. А до того ми з ним зітнулись — і маєш…, - Ашваттгаман вказав на втикані стрілами лати, — але сьогодні Непереможний неохоче йде на двобій! Може теж… тебе шукає?
— Може! — буркнув Карна і тут таки відчув різкий біль і теплий струмочок, що побіг під латами.