А потім під'їхало чорне, з широчезними крилами, з позолоченими підфарниками авто. Він запам'ятав дорогу серед степу, золоту шовковисту траву і люту синю безлюдь неба, від якої зводило душу і боліли зуби. Вони їхали шестеро в авто, мовчали, а говорив тільки дядько.
Вам відомий запах іхтіолки, перемішаний з трійним одеколоном. Трійний одеколон — найдешевший одеколон. Його навіть п'ють, і навіть часто. Отож, що таке свята у наших маленьких провінційних містечках, де селилися останні недобиті збризки аристократії. Це запах іхтіолки, холодний осінній вітер за вікнами… Більше мені туди не хочеться. Там осінь цілий рік. І якщо ти повертаєшся в ті місцини, придбавши несподівано сонячного дня, високого олов'яного полудня квитка, то це щось таки трапилося у твоєму житті; несподівано покинувши все, ти повернувся, ти потрапив на свята, де порепаний асфальт облито блювотиною, під черевиками розбігаються загрозливо великі калюжі неправдоподібно рудої сечі. Купи битого скла недорікуватому столичному гостю видаються страшним побоїщем, але все те не що інше, як напад, дикий напад радості, що ховалася, як гнійна виразка, у глибинах зніченої свідомості, що її колись відшукали доктор Фройд і доктор Юнг. Ілюзії. Пекельні ілюзії. Кому, як не мені, якого задів Янгол смерті, дивитися на це марнославство і нікчемність людського духу. Мені видається, що ліпше б вони ходили, віддаті на відкуп тому, що ми називаємо смертю; ліпше б було, аби вони народжувалися відразу в мундирах, а їхні жінки з пологових будинків Відправлялися до борделів. Спробуй довести їм, що так би було набагато чистіше і світліше у цьому світі. Але…
Потім авто з чорними крилами минуло кілька дворів: завтра два п'яних міліціонери знайдуть Льопу з розрубаною горлянкою; бідолаху так пожолобить, що ніхто не зможе його впізнати, проте більшість при-ходитиме на «впізнання», щоб поскалити зуби. Чужа смерть завжди захоплює. Головне, що не тебе. Можна тицьнути пальцем у покійника і, пощиривши зуби, навіть покартати онука, доньку чи сина. Але чорний автомобіль, як гарант, похитував того дня у м'якому салоні шістьох дорослих чоловіків і одного притихлого хлопчака. П'ятеро з присутніх були до того старими, що іноді траплялися такі оказії — вони плутали початки і кінці речень, з їхніх привітальних промов випадали цілі слова, словосполучення, їм не допомагали навіть придбані дипломи трьох і більше вузів. їх імена завжди на слуху, але навряд чи хто знав цих добродіїв у обличчя. Безсумнівно, що їхні заліплені кислотинням очі перебачили на своєму віку доволі щастя, про котре мріють сірі, згорблені і злющі, як невитрахані мавпи, підлеглі. Іноді на свята, як оце зараз, їх можна вгледіти здалеку, але навряд чи це когось задовольнить. Як і їх самих. Слава прийшла надто пізно, але придибала до їхнього двору зовсім не та, яку вони бажали змолоду. Більшість їхнього життя — це їжа. їжа оживляла їхні осклілі очі, їхні занімілі порухи, їхні вигаслі з роками надії. Добре свинство — жратва. Без нього нічого не рухається у світі. Щоб змусити людину діяти, примусити робити, що тобі забажається, забери у неї жратву. Або навпаки: нагодуй до всирачки. Все інше полишене сенсу. Людина швидко забуває про віру, про надію, про любов. Це балачки. Одна моя знайома мала добру платню. У неї була хвора на лейкемію племінниця. У дикому бедламі інфляції вона видавалася досить заможною жінкою. Вона починала перші кроки у великий світ. Вона, як кожна вродлива жінка, впала в очі своєму шефу. Такий собі посередненький стукачок, що колись міг промовчати, підносив у служби безпеки течки, вислужився до капітана, а потім, у часи темні і смутні, накрутив капітал, заснував телекомпанію. І отож, за допомогу він запропонував моїй знайомій бути наложницею, не коханкою, а наложницею. І та, обдуривши себе пронафталіненим пафосом, пішла підставлятися, й того мало: знайшла якесь виправдання. Далеко не дурна панночка, їй легше підставитися, ніж виривати з бюджету по кільканадцять доларів, відкладати для лікаря. їй хотілося всепоглинаючого щастя. їй хотілося сито їсти. Але біда в одному: вона надто правильно говорила в житті. Потім я її десь бачив. У досить непривабливому, досить сумнівному товаристві, що складалося з педерастів та лесбіянок: отакі дурепи лупають на вас оксамитовими від наркотиків очима, доньки тіньових бізнесменів, що колись дуже добре починали, а зараз пустилися берега, тягнучи в болото відчаю, безвиході свою сім'ю; всі вони говорили якісь нісенітниці, перемішані з пафосом виживання, бездарні балачки, намагаючись імітувати італійську богему середини двадцятого століття. Я спробував заговорити з нею, але вона відчула в мені більше, ніж кілера, настовбурчилася, стала схожа на перелякану облізлу стару кішку — брак виховання: аби не наркотики, то з неї вийшла б першокласна повія. А так просто проблядь. Шлунок і похіть загнали в могилу не одного великого.