Пройшов час. Час завжди протікає, і ми не мислимо про такі речі, як смерть, аж доти, коли вона стане на порозі. Наш новий клієнт, наш новий чоловічок розташувався на Батиєвій горі. Димик виділив йому найгіршу хижу. Але за кілька днів наче передумав. Привозять Блоха на авто. Рипнуло авто шинами, у нас зайшлося серце — не до добра. Але нічого не трапилося. Блох тільки перейшов у іншу хату, менш занедбану, її Димик придбав за кілька сотень у сліпої баби. Баба потім упала зі східців. Оті, що ведуть від зеленого фарбованого паровоза. Вся країна в лайні, проте паровоз фарбований. Люблю я це місце. Упала баба. Тільки дорогою ненароком розпанахала собі від вуха до вуха горлянку. Стерво цей Димик. Але нічого. Без роботи ніхто не лишився. Зараз нас займав Блох. Маленький, з неправдоподібно дужими волохатими руками. Він весь час говорив, давлячись гортанними звуками. Я ось намагаюся коротко, але ніяк не виходить. Про Блоха ніяк коротко не виходить. Як виросло таке… І до смерті не повірю. У моєму житті набирають привабливості тільки дві речі: коли сідаєш на горщик і видавлюєш похвилинно з себе лайно або спиш. Зі скорою старістю, що стирає геть все, ці привілеї переходять у розряд неіснуючих. Під старість ви капітулюєте повністю. Виховання забороняє вам перерізати собі вени, тому ви поволі вчитеся, як отруювати життя навколишнім. Особисто я притримуюся останнього. Мені вже сорок, але біля мене чорні дірки. Людей я не бачу, я не можу виносити велетенського вавилонського вокзального вулика, але життя складене так, що ти будеш ламати зуба об той корж, який воно тобі піднесе.
Блох влаштувався прибиральником у громадський туалет. За тиждень він під глум компанії провів туди світло, притягнув металеві поручні, що нагадували турнікет. Вдень, до шостої години, він шкарябав мітлою лайно, а після дванадцятої брав стілець і сідав за турнікет. Наші курви, що ішли з роботи, прямо з-під вокзального капелюшка, говкали і пропонували свої послуги. Він сидів на своїй вахті рівно півтори години, а потім ішов до себе на Батиєву гору. Потім пішов сніг. І Блох зробився звичною постаттю, що в чорній куфайчині чалапає на гору. Навряд чи хто до нього набивається в товариші: від Блоха смерділо, як від тисячі іранських віслюків. З ним водили дружбу здебільше «кукольники», що підкидали фальшиві пачечки грошей роззявам-громадянам. Пачечки білого паперу, зверху і знизу якісь гроші, часто теж фальшиві. Жадоба рухає світом. Блоховий приятель Лупус умів за той час, як обмінював громадянам гроші, висмикнути купюру назад зовсім непомітно, тонко. Його б руками ракети на Америку запускати, а він хріновиною займається. Це давало неабиякі гроші, бо Димик тримав поближче до себе Лупуса. Щоправда, з міліцією він розбирався сам. Доводилося мені переплачувати, щоб підстелити гарну, найчистішу, найвродливішу дівчину начальникові відділення залізничної міліції. У нас з цим було дві проблеми: начальник залізниці і начальник міліції. Останні три роки вони змінювалися, що листя на передку Єви. Всі вони ласо розпускали слюні на наших дівчат. Але ні на які зговори не йшли. Лупус вибрав найліпший бізнес, що давав зразу свіжі гроші. Димик це втямив, але у нього, окрім цього, у штаті крутилося четверо плечових повій, тобто ті, котрі працювали в дорозі на довгих перегонах, бабці, що навколо вокзалу просили милостиню, каліки, що перетирали і перемішували анашу з тютюном або тирсою, малолітні «6омжі»-педерасти, котрі задовольняли приїжджих московських геїв, там це діло хоч було і в розквіті, але навряд на тоді це влаштовувало їхню публіку; у його «штат» входило кілька таксистів, кілька кондукторів, кілька торговців книгами. Але це все було в такій первісній, дикій і дрімучій стадії, без будь-якої організації, без будь-яких законів, бо несподівано борщагівський рекет запросто накладав лапи на наші гроші.