Жінок він панічно боявся. Боявся, певне, з тієї причини, що китайця, який підторговував морфієм і гашишем, різнокольоровими ліхтариками: синіми, зеленими, червоними, — знайшли мертвим. Хтось розламав йому голову — кажуть — і засадив у лоба цвях з картонною табличкою: «Геть жовтопиких! Геть від наших жінок! У Тайвані могло бути гірше!» У китайця водилися неабиякі гроші, і всі жінки містечка — хто в думках, хто як — горіли бажанням заскочити до нього в ліжко. А перед Сабаловим жінки тремтіли — вони визирали з вікон своїх помешкань млосними і повними відчаю поглядами недолюблених. Сабалов, у свою чергу, коли шпацірував до помешкання Блохів, відчував спиною їхні хтиві погляди. Сабалов боявся помсти. І була ще у містечку Нонка, начальниця клубу, яка давала тільки начальству: прокурору, начальнику міліції, а на найгірший кінець — аптекарю. Інколи Нонка нікому не давала. Така собі місцева Бріджит Бардо, недоторкана провінційна красуня, яка тамадувала на весіллях; а там гляди — гордо сама труси зняла. Сабалова прозивали тхором. Від нього дійсно смерділо, як від тхора. Але гонор Сабалова не дозволяв такого. Він беззаконно привласнив собі прізвисько — Кіт. Те, що Нонка ігнорувала Сабалова, діставало його найбільше. Шлях їхній на роботу проходив однією дорогою. Сабалов крокував позаду Нонки, а коли у нього набухало у штанях — траплялося це дуже часто, — він потирав здуту матню і говорив у спину Нонці: «Нон… Нон… Подивись, що у мене є…» Нонка знову обзивала Сабалова тхором. На цьому залицяння гицеля Сабалова закінчувалось.
Сабалов у молодості носив широкого крою ковбойські штани з мініатюрними лампочками, широкий борецький пояс і крислатий солом'яний капелюх. На ті часи мода була зовсім іншою, але Сабалов, як і кожен оригінал і нікчема, вважав себе за взірець. В юності Сабалов відрубував голови собакам, котам або кидав їх у кочегарку м'ясопереробного комбінату і верещав від задоволення, як тварини вибухають у вогні: в юності, на початку зрілості, Тхір закохався у Нонку. Застромити прутеняку між ніг — це називалося коханням.