За півроку знайомства у чужих мені за звичками, за укладом, за побутом людей я навчився розрізняти тільки одне: болить і не болить. Більшість їхніх перемог була чисто семантичного штибу. Вони дуже багато часу приділяли красивим словам, і про їхні ділові якості можна говорити в третьому роді, якщо не ставити це на останнє місце. Більшість з оточення Кловського проводила час по борделях, по жінках сумнівної поведінки, але тих грошей вистачило би не на одну порядну красуню, напевне, вірну дружину, напевне, добру матір. Це парадокс і загадка. Блох вибрав недоробло собі у жінки тільки через те, що вона прекрасно готувала, була потворна, страшна і дурна. Таким робом він забезпечував собі вірність. Я дивився на Лізку у вечірніх тінях, сумну і безлику, вираз її обличчя нагадував тиціанівські полотна, полотна Леонардо да Вінчі. А Фрагонар би удавився від однієї думки, що не може намалювати таку красуню. Значить, вигаданий світ є нами і вигаданий світ. Не інакше. Як це роз'яснити.
Вірмени трималися три дні. Потім вони видали Блоху короткий план. Була лагідна осінь: обдерті стіни будинків нагадували мирні руїни перед вторгненням вавилонських військ або Рим після штурму варварів. Романтичний початок бабиного літа. Тієї осені Бокін привів вірменів, відомих наркодилерів; вони прийшли з пропозицією: треба взяти триста гектарів землі під засів опіумним маком на медичні потреби; все повинно гарантуватися державою, але за винятком одного — сто гектарів ми пустимо як солончаки, як непотрібну землю. Врожай з двохсот ми віддаємо державі, тобто фармацевтичним заводам на переробку, де залучені будуть також наші люди. Там переробляємо на морфій наш врожай. Через налагоджені «дірки» на кордоні ми переправляємо продукт за кордон. Безпечність гарантована, бо тамтешні наркоклани зацікавлені у випадку невдачі промовчати і взяти вину на себе або підставити когось. Так говорили вірмени. Вони говорили, що пан Блох дуже впливова людина, тому він досить швидко і ефективно може добитися успіху в цій царині.
Пропозиція надто проста, щоб нею не пройнятися. Але повірити теж складно. Я певен, що Блох вже давно виношував подібний план. Напевне, він колись давно мало вірив, тому відкладав його за непридатністю або, радше, він був стурбований дотичністю цієї справи до державних структур; держава тут ставала на повен зріст. Тут напряму йшов контакт з владними структурами. Кримінальні авторитети тут не мали ніякого шансу. І він прекрасно розумів, що цього шансу йому можуть не дати. Якщо цей шанс з'явиться, то неодмінно з чиєїсь доброї волі, з волі патронажу його ж і покриють або знищать. Проте це була криза думки. Ніхто нічого не міг сказати, ніхто не міг перечити його авторитаризму. Тільки-но вдалася афера з нижньоновгородським лісом. Перемоги роблять людину дурною. Особливо легкі. Напередодні нового життя він відпустив віжки. Лізка відходила в тінь, Кловський упав у кришнаїтсько-буддійські маразми. Але того дня радістю повнилися його стіни. І нічого ніхто не приймав. Ніяких рішень. Попереду була осінь. Так видавалося. Я придбав квартиру в іншому місці, безлюдному, менш небезпечному. Лізка перша подала сигнал небезпеки. Вона пропала на тиждень. її то бачили у товаристві вірменів, то вона несподівано напливала на мене з екрана телевізора каламутним зеленим оком. Перша хвиля кохання зійшла. Почалися муки, муки, які приносять безвихідь, безперспективність. За ними прийде ненависть і смерть відчуттів. Ліпше так.
Лізка прийшла на початку зими. У мене все вляглося, завелася інша жінка. Вона прийшла, сіла в крісло і курила, нога на ногу, і мовчала. Вона почала звіддалеку, наче якусь довгу оповідку, що повинна закінчитися, але залишилася, засіла в її порах, наче щось відходило, але в очікуванні минули довгі роки, — нічого не поверталося, нічого не приходило на заміну. Жінка живе дітьми і чоловіком. Жінка увесь той клопіт, що закручений навколо неї самої, закручує біля свого передка, але нічого. Це коли молодий, ти вибудовуєш таємничий, чарівфний світ своєї уяви, в якому ти знаєш кожну шпарину: ти втомлений життям, ти закоханий, ти різний, але ти не знаєш ще по-справжньому одноманітності життя. Вона говорила про інше. Вона говорила про якісь неіснуючі речі, дивлячись на розібрані мною автомати, пістолети, на дівку, що лежала, затулившись простирадлом. Вона повільно докурила, підійшла до софи, зірвала простирадло і подивилася на дівочі ноги, на сідниці. Все пізнається у порівнянні, так говорять обивателі. Але вона не порівнювала. Вона просто хотіла подивитися, хто вона. Лізка за звичкою визначала ціну.