Ми поверталися довго. Приємне відчуття після божевільного дня. Я говорив Лізці гарні слова, але думав зовсім інше. Я їхав, накидаючи гачком кілька кварталів, пояснюючи це тим, що дорога у тому місці надто слизька, щоб ризикувати, потім я вискочив відлити, а тим часом вителефонував мобільником Кловського і наговорив усякої всячини, насамкінець добивши його тим, що Лізка моя коханка. Потім я повернувся і ще раз взяв Лізку за сідниці. Вона навіть насторожилася, але я швидко її заспокоїв. Ми поверталися до неї. Чомусь вона була впевнена, що там буде безпечніше. Я запитав: у чому полягає небезпека. Але вона промовчала. Ця стерва хотіла мене використати. Ранок рихтів неправдоподібною, підсвіченою синькою ліхтарів, прожекторів від сторони жулянського аеродрому.
Кловський вже чекав нас удома. Він був урівноважений і спокійний. Напевне, він ні на що не розраховував, але тримався добре, так, як ніколи не міг ніхто триматися. Лізка запалала поглядом, потім відштовхнула мене у груди, подалася до ванної. Крізь шум води вона крикнула, що я вільний. Але я сів тихенько у передпокої, вдаючи, що боюся ослухатися Кловського. У дзеркало видно його голомозу черепуху, обквацяну жіночою помадою. Він нарешті сказав, що нічого особливого в цьому немає, бо Лізку передрала така кількість людей, що у попів не вистачило б і ладану викурювати всі гріхи. Очі у нього зайнялися. Тут зовсім інша історія, малий, тут зовсім інша історія. За вікнами вітер пройшовся низом. Це нагадувало весну, відлигу, повінь, що завгодно, але не Новий рік. Лізка приймала душ і слухала спокійно. Вона вийшла якась зовсім маленька, така, як тоді, коли сподівалася, що у нас буде більше, ніж собаче лигання. Вона, рожева і усміхнена, підійшла до Кловського, притримуючи халат на грудях. Кловський перебирав брунатні кісточки вервечок, слухаючи, як цокають велетенські, на всю стіну, два годинники, що показували різний час. Кловський підійшов до Лізки і поцілував її. Він цілував її вперше, але чи приємно йому було. Я бачив його драглисте, роз'їдене наркотиком тіло, зависле над Лізкою, потім відстав, і в руках у нього з'явився велетенських розмірів обріз. Кловський провів ним по її грудях, зсуваючи тканину нижче, погрався цівкою гарними, шоколадного кольору сосками, і я навіть зачарувався досконалістю її тіла, він ткнув дулом у пружний живіт, що навряд чи коли приніс би у світ дітей, а зараз, з огляду на ситуацію, навряд чи принесе щось втішне. Кловський, виграючи устами, блаженно усміхнувся у себе, розвів стволом ноги Лізки і ткнув туди дуло. І сказав: «Пам'ятаєш… Я тобі обіцяв…» Але Лізка нічого не пам'ятала, дурна баба чекала на інше, вона чекала, що викинуть на підлогу мої мізки. А вони, принц і принцеса, заживуть, підуть по життю разом. Нарешті закінчилося рабство. А Кловський продовжував грати ців'ям, і тут вона викрутилася, так, що ствол ткнувся у сідницю. І Кловський вистрелив. Люстро над моєю головою захиталося. Струмінь крові ударив на скло і побіг на білі шкарпетки, що лежали у кутку.
Вона скімлила, як сука, тягаючи розбитого кулею зада, перебиралася на руках, волочачи ноги і рештки того, що колись робило її жінкою. Я пішов до туалету і виблювався. Коли повернувся, то вона лежала, склавши руки, закинувши вилицею голову, так, наче спала. Аби не розбитий кулею зад. Кловський зайшов до вбиральні й старанно вимив руки. Він усміхнувся, наче просвітлів увесь, і сказав, що ми, напевне, більше не побачимося, шкода, але життя — коротка річ, а він змарнував дуже багато. Він сказав, що треба викликати лікаря, і напевне, він, Кловський, дарма цю паскуду пожалів, але нехай. Правда, якщо ця стерва виживе, то нікому добра у цьому світі не прибуде.