жувала невеличку суму, яка перепадала від старого занедбаного будиночка в десятій дільниці, і нехай тих грошей було небагато, щось на кшталт ренти, яка не зростала і через інфляцію постійно втрачала на вартості, вона все ж, на зло тітці, обходилася ними, бо їй багато не треба та й мешкає вона майже задармо. Їй ніколи не спадало на думку давати щось паням Міхайловіч, за кімнату та деякі послуги, які ті, мовчки, оплачували й за неї. Вона нікуди не ходила, а якщо й ходила, то тільки з Еріхом, дуже рідко заходила сама до кав’ярні, бо була надто втомлена, щоб поринути в життя, і єдине, на що витрачала гроші, а ці видатки були їй важливіші за всі інші, важливіші навіть за їжу, були перукарня й косметика. Віднедавна вона казала: в мене дещо сутужно з косметикою. Лише тому вона одного разу незворушно й не замислюючись прийняла від Еріха п’ятсотшилінґову купюру. На день народження їй і так нема на що від нього сподіватися, з її непересічним двадцять дев’ятим лютого. Чого Еріх не знав, чого він і не міг знати, бо мав для неї небагато часу, і в чому б вона ніколи не зізналася жодному іншому чоловікові, може, саме тому вона й не хотіла ніякого іншого чоловіка, було те, що вона просто дуже любила сидіти в перукарні, що «Рене» було єдине місце на світі, де вона добре почувалась, і заради цього вона відмовляла собі майже в усьому, навіть у регулярному харчуванні, до того ж вона раділа, що вона така тендітна, як пір’їнка, і так мало важить, не цілих сорок шість кілограмів. Найбільше вона любила пана Карла, Ґіту і пані Розі теж любила, навіть малого незграбного Тоні вона любила більше ніж Еріха та заклопотану нетямущу тітку Міхайловіч. До того ж усі в «Рене» розуміли її краще, ніж деінде, а тому їй подобалась атмосфера лише на Ротентурмштрасе, на другому поверсі, аби тільки ніхто не приходив і не вимагав, щоб вона брала приклад з кузинки, з Елізабет, яка закінчила університет, захистилась і надривається, зразок для наслідування, і все, що з того має, з усієї своєї вченості, що їй уже тридцять і через оту всю незалежність, приниження та безперспективну боротьбу за місце під сонцем так ніде по-справжньому й не облаштувалась, навіть до перукаря піти не наважується, а тому й виглядає справді на тридцять. Якщо Беатрікс когось серйозно й уникала, то Елізабет, бо хоч її кузина й була тиха та зосереджена в собі й ніколи не мовила до неї жодного обурливого чи докірливого слова, в її присутності Беатрікс ставало не по собі, і якби вона так не цінувала спокою, що його вона мала на Штроціґасе, і сон, то за нагоди залюбки б їй сказала, яка вона дурна, дурна і все, щоб бути аж такою дурною, та ще й жінка, бо Еріх то щось інше, щось зворушливе, байдуже, якими придуркуватими вона вважала його погляди й клопоти. Чоловік, власне, може дозволити собі ту чи ту дурість, але жінка — ніколи, вона не має права пнутись зі шкури та ще й влаштовувати матері безсонні ночі, бо не заробляє достатньо грошей, і взагалі подалась на щось таке химерне, на історію мистецтва, і що вона з неї має, з тієї історії мистецтва, що з того, що вона знає все про того Дюрера і всіх тих художників, повивчала напам’ять і до безпам’яті все і про всіх у тій Флоренції, бо зі стипендією на Флоренцію так нічого й не вийшло, і як Беатрікс здогадувалась, пані Міхайловіч, ні одна, ні друга, не знають, що далі, а ще та дурепа закохалась у того Антона Марека і звалила на себе ще більший тягар, і якби хтось запитав Беатрікс, то вона б навіть у чотирнадцять була в змозі розкумекати, що тому Марекові начхати на все і на всіх, що він любить тільки себе і взагалі й гадки не має одружуватися з Міхайловіч, щоб, перебуваючи в добре зваженому, ретельно прорахованому шлюбі, подавати на розлучення заради якоїсь сентиментальної особи без грошей і без перспектив, тоді як Еріхові просто непоталанило, на нещастя для нього, зате на щастя для Беатрікс. Ради розлученого чи овдовілого Еріха вона б ніколи не теліпалась у «Рене», щоб між миттям волосся, тонуванням, манікюром і епіляцією годинами поринати у приємні роздуми й дивитись у дзеркало, відбиваючись у тих великих дзеркалах, яких на Штроціґасе і близько немає, де висить лише малесеньке у ванній, маленьке, зависоке і недостатнє для її потреб. А в «Рене» стіни всуціль укриті такими чудовими дзеркалами, є там і трельяжі, в яких бачиш себе зусібіч, а під кінець Ґіта приносить ще й переносне дзеркало, щоб не вислизнула повз увагу жодна дрібниця, в «Рене» взагалі ставляться поважно до всього, що для них поважне, і щотижня, часто ще до закінчення тижня, піднімаючись сходами на другий поверх, зворушена, переповнена очікуваннями, вона дихала інакше, втому як рукою знімало, вона вмент перероджувалась і, сяючи від щастя, переступала поріг храму. Ще навіть не встигнувши замельдуватись у пані Івонн, вона вже розглядалася довкола, вдивлялась у всі дзеркала, приходила до себе, поверталась до свого справжнього дому. Перш ніж стати перед дзеркалом й окинути себе критичним поглядом, вона з радістю спостерігала за своїми кроками в дзеркалах довкола й була безмежно щаслива, що більше не думатиме про свої тягарі. Тож це я, казала одна Беатрікс до іншої, роздивляючись себе схвильовано, а довкола вже було чути гукання й оклики, кликали пана Карла, Ґіту, Розі, а пані Івонн усміхалася, хоч майже завжди пам’ятала всі бажання клієнток, але все одно запитувала, що вони бажають, морщила чоло, бо Ґіта ще не звільнилась, а пані Гільда, на жаль, на жаль, очікує дитину і тому, власне, її ще якийсь час не буде. Так, на жаль, подумала Беатрікс з глибоким сумом, це ж треба, щоб саме тепер. Усміхнулась невиразно і з жалем, і все ж як так можна, коли хтось такий, як вона, вже так звик до пані Гільди. Беатрікс тримала вже в руках щітку і наче в трансі куйовдила собі волосся, кривила обличчя, а тоді недбало кинула: Тільки не дивіться на мене, мені треба робити все заново від початку і до кінця, з голови до ніг, не наважуюсь більше вийти на вулицю, жах, який в мене вигляд… Пане Карл! Рятуйте мене, прошу вас, ви тільки погляньте! Запустила пальці у своє довге каштанове волосся: Скажіть самі! Куди це годиться, я ж щойно минулого тижня тут була! Пан Карл, орудуючи іншим гребінцем у неї у волоссі, відповів, що загалом не так уже й страшно, що відносно, більш-менш непогано, хоча він наполегливо радив би біоактивний препарат шев 09, розроблений у лабораторіях Ореаль, а ще наполегливіше він би порадив серію ампулок, лише десять ампулок. Беатрікс жваво його перебила: Про мене на пробу одну ампулу, на одну погоджусь, але щоб на цілу серію, ні. Пане Карл, сьогодні я справді не можу погодитись, попереду ще цілий день, ви не уявляєте, а ще ця погода! Вона безпорадно повела очима в усі боки, бо з її парасолі вода скрапувала на килим, до парасолі підбігла Ґіта, нервово зиркаючи на мокрі плями, й запхала її до підставки, якої Беатрікс і не зауважила, бо йшлося ж зрештою про терапію, зважуватись чи не зважуватись на біоактивну терапію, яка для неї була просто надто дорога, поки що.