Фріц, бідолаха, відтоді не просихає.
Тут Йозеф не такий певний, як Анастасія, бо Фріц пив і раніше. І навіть трохи вигороджує Міранду. Стасі розкладає Мірандин характер на частини і доходить насамперед висновку, що вона не має ніякого характеру, бо вона завжди інакша. То вона вся така елегантна в театрі, то знову якась занедбана, в перекошеній спідниці і з немитим по кілька тижнів волоссям. Йозеф каже:
Але ти не розумієш. Це ж залежить від того, знайшла вона свої окуляри чи ні, а ще від того, чи вона їх одягнула.
Дурепа, думає Стасі, він же й досі їй відданий, ні, та це я дурепа, бо покладаю надії на Йозефа, а він сам не знає, чого хоче, а чого він, власне, хоче? Та це ж ясно як Божий день, ця рафінована, недбала, тупа, ця… Стасі бракує слів. Вона ж повністю тримає його в руках зі своєю безпомічністю, Йозеф прагне її просто оберігати, а хто оберігатиме мене?
Вона плаче, з її гарних, видющих блакитних очей до склянки з помаранчевим соком скрапує дві сльози, і присягається, що більше ніколи в житті не плакатиме, в кожному разі не цього року і не через Йозефа.
Святу Йозефову Міранду, заступницю всіх тих, що «на межі», Стасі підсмажує, розрізає на шматки, насаджує на рожен і спалює дотла, і Міранда це фізично відчуває, хай вона ніколи й не довідається про це ні слова. Вона більше не наважується виходити з дому, сидить у квартирі з другими новими окулярами — на вулицю їй не хочеться. Ернст заходить на чай, і вони обговорюють плани спільного відпочинку в Зальцкамерґуті, одного разу приходить Берті довідатись, як здоров’я, вважає, що в неї авітаміноз. Міранда дивиться на нього з визнанням, вона цілком згодна з таким діагнозом і сама пропонує рецепт: вживати якомога більше моркви. Берті, заповнюючи довгий формуляр рецепта, каже:
До того ж морква добра для очей.
Міранда йому з вдячністю:
Звичайно, ти ж знаєш, очі для мене найважливіше.
Тільки от на Йозефа вона більше не може дивитись. Завжди дивиться праворуч або ліворуч чи ще кудись повз нього, спрямовуючи погляд у порожнечу. Їй страшенно хочеться затулити очі руками, бо й досі не може втримуватись від спокуси полонити його очима. Їй просто болить в очах, від того, що він витворяє, в інших боліло б серце, крутило б у животі чи боліла б голова, а в неї весь біль зосереджується в очах, бо бачити Йозефа було для неї найважливішим на світі. А тепер що день, то менше вона бачить Йозефа, дедалі менше й менше Йозефа.
Міранда вкидає кубики льоду до Йозефової склянки, а Йозеф, звичайно ж, розвалився тут як завжди, тільки от розповідає він про Стасі, начебто вони тільки й розмовляли, що про Стасі. Часом він каже врочисто: Анастасія. Міранда, куди не поткнеться, всюди під ногами опиняється Йозеф, і вона опускає погляд на манікюр у себе на нігтях. Перламутр, лак, яким вона користувалася за часів Йозефа, але оскільки тепер Йозеф лиш мимохідь на знак привітання чи прощання цілує їй руку і більше не захоплюється нігтями й не вивчає їх кольору, може, їй узагалі відмовитись від перламутру. Міранда підхоплюється, зачиняє вікно. Вона надто вразлива, вразлива до звуків. Віднедавна в цьому місті немає нічого, а тільки шум, радіо, телевізори, дзявкання маленьких песиків і оті маленькі вантажівки, так, на це все наштовхується Міранда, вона ж не хоче до всього ще й погано чути! І навіть тоді звуки їй будуть кепські на слух, вона лише не чутиме виразно голос, наймиліший з усіх.
Міранда в задумі каже:
Я все сприймаю на слух, мені має подобатися голос, інакше нічого не вийде.
Але хіба вона не стверджує, що любить тільки гарних людей. Ніхто не знає більше гарних людей, ніж їх знає Міранда, бо для неї краса переважає будь-які інші якості. Якщо її покинуть, а Йозеф збирається її покинути, то це означатиме, що Анастасія, власне, гарніша або надзвичайно гарна. Це пояснення будь-яких перемін у Мірандиному житті.
(Розумієш, Берті? Вона була просто гарніша за мене.)
То про що Йозеф вів весь час мову, таки ж знову про неї, якщо вона не помиляється.
Це ж дуже, дуже рідко, каже Йозеф.
Так? Думаєш? Міранда досі не розуміє, що він сказав. Вона дедалі менше його слухає.
Так, каже він, з тобою це, власне, можливо.
Тож он куди він хилить, і Міранда вперше за кілька тижнів знову дивиться на нього. Так, так, цю жахливу невинну брехню вона перетворить на правду. Чи він не розуміє? Дружба… Йозеф, вона і дружба?