Книжок тепер вона вже взагалі не могла читати, а радіо їй надокучало, вимагала лише газет, приносила їх пані Аґнес. У газетах, щоб їх прочитати, їй треба було кілька годин, вона читала некрологи, вона завжди відчувала своєрідне вдоволення, коли помирав хтось, молодший за неї. Ага, тож і професор Гадерер, йому щонайбільше сімдесят. Мати пані Шенталь теж померла, рак, не дожила навіть до шістдесяти п’яти. В молочній крамниці вона сухо висловила співчуття, на пуделя навіть не глянула, пішла додому й стала при вікні. Вона не спала так мало, як то кажуть про літніх людей, але часто прокидалася й чула собак. Коли приходила пані Аґнес, вона лякалася, бо відтоді, відколи Франціска більше не приходила, їй заважав будь-хто, хто приходив, і їй самій було так, начебто вона змінилась. Бо тепер вона і вже справді боялася, що може померти на вулиці або не зможе себе контролювати, коли їй треба буде по щось до міста, а тому слухняно телефонувала до молодшого пана Пінайдера і той її возив. І вона звикла до такого маленького комфорту з міркувань безпеки. Відчуття часу вона втратила цілком, і коли Лео якось, засмаглий, забіг на хвилинку до неї, вона вже не пам’ятала, чи приїхав він з Мексики, і коли він там узагалі був, але була достатньо мудра, щоб вивідати, і тоді з однієї фрази зрозуміла, і що він щойно повернувся з Іскії, з Італії. Мовила ніби до себе: добре, добре, тобі це пішло на користь. А коли він їй щось розповідав, починали гавкати собаки, по кілька водночас, геть близько, гавкіт і дуже слабенький, слабенький страх так нею оволодівали, що вона переставала боятися свого сина. Страх цілого життя раптом взяв і зник.
Коли, вже в дверях, він їй сказав: наступного разу приведу тобі Ельфі, ти мусиш нарешті з нею познайомитись! вона взагалі не розуміла, про що він. Він що вже більше не одружений з Франціскою, і відколи вони вже більше не живуть разом, і яка це вже жінка в нього, вона вже не могла пригадати, скільки вони жили з Франціскою, і коли, а тому мовила: то приводь. Добре. Якщо це тобі підходить. На якусь хвилину їй здалося, що Нурі знову в неї, і що він кинеться на нього, гавкатиме, так близько чувся їй гавкіт. Хай уже нарешті йде, їй хочеться побути самій. За звичкою вона подякувала, перестраховуючись, а він здивовано запитав: За що? Цього разу я справді забув принести тобі свою книжку. Феноменальний успіх. Скажу, щоб надіслали.
Дуже дякую, синочку. Надішли, але твоя дурна матір, на жаль, вже не дуже може читати і мало що розуміє.
Він її обняв, і вона знову відчула себе самотньою, наодинці з тим гавкотом. Він лунав зі всіх садів і помешкань Гітцінґа, насувалась інвазія бестій, собаки наближались до неї, гавкали, а вона стояла просто, як завжди, і вже більше не мріяла про часи з Кікі і з греками, вже більше не думала про той день, коли зникли останні десять шилінґів і Лео їй збрехав, а лише зосереджено намагалась поховати краще речі, навіть хотіла їх повикидати, особливо брошку і знімок, щоб Лео після її смерті нічого не знайшов, але не могла придумати гарної схованки, хіба що відро зі сміттям, але пані Аґнес вона вже також чимдалі менше довіряла, бо сміття вона мала б віддати їй і підозрювала, що ця особа ритиметься в ньому і знайде брошку. Не дуже люб’язно вона їй якось сказала: віддайте хоча б кості й рештки їжі собакам.