Після того ніхто у всьому кварталі не наважувався розпитувати пана Матрая про приватне життя його доньки, а з роками багато хто помер, ненависна пані директор Гаузер, яка організовувала поширення пліток поміж сусідами, також уже давно померла. Пан Матрай тепер лише зрідка підводив погляд, здивований, коли хтось з ним вітався, і ввічливо відповідав на вітання.
Елізабет, оскільки фотографії були недостатньо інформативні, взялася жваво розповідати, бо батько навідріз відмовився сідати вперше за свої сімдесят сім років до літака й летіти до Лондона на весілля єдиного сина, до країни, де він не розумітиме ні слова і навіть з Ліз не зможе розмовляти. Ті дні в Лондоні їй довелось припудрювати, надавати їм чарівності, якої вони не мали, і невдовзі вона розповідала, не вмовкаючи, бо вже ввечері того дня, коли вона прилетіла, все пішло шкереберть, у Гітроу, так називається аеропорт у Лондоні, так як Орлі в Парижі, пояснила вона батькові, бо вони не порозумілися з Робертом, де він має на неї чекати, і він, і вона чекали в різних місцях, Гітроу, власне, дуже великий, дещо більший за аеропорт у Клаґенфурті, а тоді вона поїхала до готелю, виклавши за дорогу більше, ніж подвійну ціну, Роберт аж за живіт хапався, так реготав, бо що його сестру, яка вже не один раз об’їхала довкола цілого світу, обдурив акурат англійський таксист, було диво із див, що, без сумніву, ще ніколи не траплялося з найнедосвідченішим американцем чи африканцем. А тоді вони сиділи тихо всі разом, обговорювали і прораховували все до найменших деталей, скільки коштуватиме обід, що ще треба докупити й залагодити, а Ліз шиє, з Ліз не можна зробити репортаж, бо вона взагалі не той тип, якого тепер вимагають, вона не представляє собою ні «swinging London», ні щось інше, чого очікують від двадцятирічної, вона ніде не ошивається, і єдине задоволення для неї, це бути з Робертом, бо раніше вона тільки працювала й працювала, день у день, рік у рік, і мешкала в кімнатці, ділила її з іншою дівчиною, бо мати окрему кімнату надто дорого. Того вечора вона шила купальник на марокканський пляж, а тоді вони постановили зателефонувати до Клаґенфурта й сказати панові Матраю, що до «фатального кроку» все готове, Елізабет без будь-яких проблем заакцептували як свідка для Роберта, що взагалі немає жодних проблем, а навпаки все дуже просто, і Роберт з Елізабет вихоплювали одне в одного раз за разом слухавку, запевняючи, що думають про нього, і врешті впхали слухавку Ліз, яка безпорадно пробелькотіла: доброго дня, тату, до побачення. Це майже єдині слова німецькою, які вона знала. Елізабет навчила її ще казати «дурень», щоб вона у відповідні моменти мала для Роберта напоготові відповідне слово, а від Роберта вона часто чула «дурненька», але це було інтимне ніжне слівце, призначене винятково для неї. Вони пили пиво, випили по склянці темного ґінеса, Елізабет раділа в думках за них, бо як Робертові все-таки вдалося знайти те, що йому треба? Після пива вона добре спатиме. Наступні два дні вона ходила з Ліз по крамницях, Гарродз і кілька інших тих великих універмагів, Ліз жваво розповідала, що вона на роботі нікому не сказала, що виходить заміж, ото повитріщають очі, бо Ліз лише попросила дати їй відпустку. В універмагах, де Ліз від усього була в захваті як дитина, хоча купувала лише те, що було в списку, і не дозволяла Елізабет зробити їй подарунок, Елізабет почала відчувати, що їй недобре, і на цьому місці вона раптово припинила й мовила: пора спати, в тебе он очі вже злипаються, а завтра зранку я хочу піти до лісу.