На горішній дорозі № 1 вона знову вийшла на узгірок з лавками, і присіла на хвильку, подивилась якийсь час униз на озеро, а тоді звела погляд вгору на Караванке й далеко-далеко поза гори, туди, де Крайна, Словенія, Хорватія, Боснія, шукала знову того світу, що його вже більше немає, бо їй нічого не зосталось від Тротти, лише ім’я та кілька фраз, думки та інтонація. Ні подарунків, ні висохлих квітів, навіть його обличчя вона вже ледь могла пригадати, бо що краще вона його розуміла, то більше вислизало те, що насправді було, і звідти з-за гір, з півдня замигтіли маревом уривки фраз: нічого не шукай, збережи своє ім’я, не бери мене, нікого не бери, немає сенсу.
Боже мій, весь час тільки вдячність і вдячність, кому ти тільки не вдячна? Віллі, бо він допоміг тобі влаштуватись у Парижі, Дювальє, бо він дав тобі змогу з ним працювати, і двом людям у Відні, бо вони допомогли тобі з роботою, і Андре, бо він вважає, що ти добре працюєш. Кінця і краю не видно всім тим, хто помітив твої таланти, але проблема в тім, що від суцільної вдячності скрізь і всюди ти геть отупієш, кожна вдячність має межу, бо кожний колись комусь протягує руку, але ти не мусиш через це, коли все вже в минулому, коли ти вже сама стоїш на ногах, досі пам’ятати про борги, що вже давно сплачені.
Тротті не судилось довідатися, що щодо Віллі Флекера він мав рацію, бо не минуло й кількох місяців, як вони розійшлися, коли вона вкотре, докладаючи неабияких зусиль, робила щось для Віллі, бо далі вже було нікуди, хоча їй ще інколи робили ту чи ту послугу за нього, а також і через те, що він постійно напивався, і молода надія німецької фотографії перетворилась на руїну, він її образив, п’яний у дим, у присутності кількох товаришів, які, як і вона, спершу здивовано, тоді перелякано слухали, але з нього не вихлюпувалась, як дехто вважав, безмежна заздрість, напад гарячки, бо вона трималася, а він ішов на дно, для Елізабет це був момент істини між ними двома, вона лише не була в змозі пояснити собі, чим вона спричинила стільки ненависті до себе, й безпорадно думала про Тротту, протрималася ще кілька годин, намагаючись бути ґречною, а тоді встала й пішла і вперше в житті взяла кілька снодійних піґулок, бо в такій калюжі ненависті не могла заснути. Віллі прислав їй ще раз короткого листа, без вибачення, щоб вона йому негайно дещо залагодила, документи вона мала, а щоб знайти негативи, цілий день прововтузилась у лабораторії. Відіслала йому все без слова. В той час у схожий гротесковий спосіб добігло кінця кілька приятельських стосунків, не так рвучко й несамовито, а мимохідь, мовчки, неприязно, й вона не знала, що це означає, бо Франц Йозеф уже не міг їй нічого сказати з цього приводу, який їй лише одного разу сказав, що між ними принаймні не може бути неприємного відчуття вдячності, бо ні він для неї, ні вона для нього ніколи нічого не зробили, але одного дня вона собі щось пригадає. Але спочатку вона не пригадала, а поміркувала над пропозицією з Нью-Йорка, звільнилася в Андре, який побажав їй щастя і сказав, що вистачить однієї телеграми і тієї ж миті він її візьме назад, і вона працювала в Нью-Йорку з достатнім полегшенням, бо її перший Париж, що розлетівся тепер на багато приятельських стосунків, відпав від неї. У Нью-Йорку вона знову знайомилася з багатьма людьми і гасала ще більше, ніж раніше, доки не познайомилася з Г’ю, ще одним невдахою, однак він не мирився з невдачами, а завзято за щось брався, а коли зазнавав розчарувань, ставав пригнічений і ні на що неспроможний, бо ж Г’ю таки намагався щось робити, закінчивши архітектуру, не мав, однак, замовлень, але інтер’єрний дизайн цікавив його, дякувати Богові, більше, й вона сподівалася разом з ним на його сподівання і познайомила його з деким із багатьох людей. Того дня, коли він одержав своє перше замовлення, він її запитав, чи вона не хоче з ним одружитись, і вона вмить сказала, що так, хоча досі ще ні на секунду не замислювалась над тим, щоб одружитися з гомосексуалом, бо ж він лише тимчасово мешкає в неї, втім вони думали, схвильовані й щасливі, що буде дуже добре, кожен матиме власне життя й не заважатиме іншому і що дружба, можливо, краще підґрунтя для шлюбу, ніж кохання. Вона знала також, хто той Ьоу, якого саме мав на увазі Г’ю, це його остаточний вибір, сказав він, але минуло щойно три тижні, як з’явився інший, вона звикла до щоразу нових і нових і до деяких ускладнень, бо часом любовні походеньки Г’ю перетиналися і вона їх влагоджувала, коли хаос почуттів і обіцянок виходив у Г’ю з-під контролю, і не вистачало грошей, хоч вона інколи й непогано заробляла, а Г’ю знову ж таки не заробляв нічого, і тому що молодий чоловік з Брукліна, а тоді ще один з Ріо коштували чималих грошей. Але в них був веселий маленький дім, який Елізабет дуже любила, з Г’ю вони завжди розумілися дуже добре, і коли були втрьох, дуже часто були втрьох, але ніколи не були вчотирьох, тоді також усе було добре, бо всі boys завжди дуже привітно до неї ставилась. Може, вони й справді були привітні й тактовні, але інколи в Елізабет закрадалася підозра, що це робота Г’ю, що це він суворо вимагав, щоб кожний новий Ьоу не лише з респектом ставився до Елізабет, бо вона його дружина, але щоб і захоплювався нею, понад міру, бо він нею захоплювався і хотів для неї всієї тієї поваги, якої він ніколи не міг мати у своїх boys, які інколи були корисливі або принижували його, або змушували страждати, лише на Елізабет, якій він хоч усе й розповідав, не сміла впасти ні найменша тінь, а та повага, яку їй демонстрували, була замінником для нерідко враженої й покривдженої самоповаги Г’ю.