Той вечір у Парижі вона запам’ятала назавжди, їй не треба було напружувати пам’ять, щоб його пригадати, його вона пам’ятала щодня, навіть коли вже давно повернулась, коли поїхала з Нью-Йорка, а винний у тому один віденський журналіст, який був у Парижі проїздом, зателефонував їй і хотів передати вітання, якесь повідомлення чи прохання. Вона не пам’ятає, чому з тим чоловіком вона взагалі зустрічалася, може, під час телефонної розмови просто випадково сказала «добре» й пішла до маленької кав’ярні на бульварі Сен-Жермен, і, звісно, не було нічого важливого, не важливий був і той молодий віденець, який хотів за неї заплатити, бо знав якихось там людей у Відні, яких вона також знала, бо він також журналіст, Мюльгофер чи Мюльбауер, здається, а тоді він раптом запитав: ви ж знали графа Тротту, правда? Елізабет роздратовано відповіла, що ніяких графів Троттів ніколи не було, а якщо він має на увазі тих легендарних Троттів, що одержали дворянський титул, через непорозуміння, то рід їхній уже давно вимер, ще 1914 року, є, звичайно, нащадки за побічними родоводами, але вони не дворяни, і що деякі ще живуть у Югославії, а один у Парижі. Віденець дивився на неї якусь хвилю зосереджено, а тоді сказав: тож таки в Парижі, тоді це він! Оскільки Елізабет ця розмова дедалі більше дратувала, бо вона не хотіла розмовляти з незнайомцем про Франца Йозефа і вся ця метушня з графами Троттами її обурювала, вона покликала кельнера. Коли вони обоє незграбно сперечалися щодо рахунка, чоловік із Відня, перш ніж вона від нього відкараскалася, повторив, що в кожному разі це паризький Тротта і чи вона не знає, що він застрелився, кілька місяців тому у Відні, що було багато галасу, бо не могли знайти нікого з родини і взагалі нічого не можна було знайти в маленькому готельчику, окрім паспорта, а тоді з’явилися припущення, — він, мовляв, з’ясовував, — що це може бути праправнук героя битви під Сольферіно, про якого він намагався знайти хоча б якісь відомості в архівах, але так нічого і не знайшов. Елізабет, яка ще не тремтіла, енергійно сказала: що за дурниця, його дід був бунтарем, а не відданим прислужником свого покровителя як нащадки героя битви під Сольферіно.