…Про вічність твору: де тенденція – межа її, де рафінована художність. Я хочу, щоб твір мій був вічний і величний… Пролетарська поезія – не метелик… Яка загальна композиція моєї новели?.. Важко торувати… твердий грунт, реп'яхи… Коли я вийду з літератури минулого?
Відчуваєте змагання мого класу! Мій клас – пролетаріат – по крові в бур'янах і на шляхах боротьби за волю, рівність і братерство.
Х
У редактора Карка очі як у Гаршина, а очі Гаршина писав Рєпін, а Рєпін оголошував себе за українця, і Нюсі здавалось, що в очах Карка – степи. Крім того, вона часто читала Бельше, може, й тому степи.
Стояли ясні дні, і йшли ясні дні. За міськими левадами сторожили простори, і було просторо, а на душах темно. І на тих, і на других, і переможці, і переможені – а хто переміг? Це редактор Карк думає. Усі були похмурі, того й театри так повно заповнювала публіка… республіка… ха!.. – це редактор Карк думає.
На заняття ходив уже пізніш відповідального. Вчора зійшлись у кабінеті.
Відповідальний каже:
– Читали «Росію в імлі» Уельса? Хай тепер радіє: на вулицях весело – магазини всі одчинено.
Занозуватий чоловік – це видно, і нервовий – це теж видно. Йому повсякчас здається, що з нього глузують. Він лає інтелігенцію, але любить, коли йому кажуть:
– Та ви ж самі інтелігент!
Правда, замахає руками:
– Ізбави Бог, ізбави Бог!
Каркові він говорить:
– Про присутніх історія замовчує.
Карк інтелігент. Карк червоніє. Відповідальний іде.
В редакції не по собі. В конторі теж. Контора міститься в одній із кімнат другого поверху.
А там, де була контора, губпечать роздає газети.
І там нудно. Згадує, яке життя кипіло тут.
У конторі сидить машиністка, дочка бувшого власника цієї друкарні[23]… Каркові шкода її, і він також ставиться до неї, як і до статуї римського полководця, – з повагою, і йому сумно, коли дивиться на неї. Здається, що вона, як і Нюся, вміє говорити, що і в неї такі м'які руки, як у Нюсі. Проте він до неї ніколи не говорить.
Редактор Карк любить сидіти в кімнаті коректорів, а в конторі ні. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами, Напруження. Навіть небо працьовито заглядає сюди: світлі-світлі плями на розісланий папір. Думає: і за триста літ така ж напруженість і байдужість до всього, що діється там.
…Шумить машина внизу.
Пішов знову в кабінет. Йому треба писати передмову. Не хочеться. Але він сідає й пише – треба. Потім згадав про губ-трамот, і в голові почало одбивати:
– Губ-трамот!
Потім він пішов додому.
І завтра він ходив додому, і багато днів ходив додому. Дивився: по верхів'ях парку з паровозобудівельного в задумі заходив десь дим, ішов за димом і думав про дим знову. По дорозі стрічав знайомих. Як от: у чумарці, із стьожкою, він завжди все знає, улесливий, лагідний.
Він каже:
– Хі! хочете побачити радянський шлюб? Це інтересно. Справжній робітник, з тютюнової фабрики. І його батько робітник.
Входять у церкву. Улесливий метушиться, вказує на двох, що біля вівтаря стоять, – шлюб. Запевняє, що це робітник, що батько його робітник. А Карк думає, що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек.
Курить ладан-дим. Церква завжди збирала націю – Кирило-Методіївські братчики, лаври – фортеці. Та от прийшла революція, і закуріло, і не стало церкви, і воскресла церква.
– Христос воскрес із мертвих!..
Пішов дощ.
До великодніх свят було сіро, холодно, першого[24] заясніло, весело, тепло. І другого. Потім знову дощі. Віруючі думали, що це знамення, і Карк сьогодні трішки збентежений: бачив колись комету з хвостом, чогось тепер зелена, біля Оріону… Нащо комета? А земля одірветься-таки від сонця й полетить у провалля. І тоді будуть смішні революції й автокефалії. Буде тільки дим. Дим заповнить повітря, і буде первотвір.
– Христос воскрес із мертвих!..
У церкві співали мелодії з Леонтовича – кажуть, він загинув химерно однієї зеленої ночі, а це було взимку, а його композиції французькі діти співають, а в нас у церкві, з ладаном. Вийшов із церкви.
Виходило світло, виходило темно, і йшла за обрій, щоб більше не повернутися. Шуміли трамваї, часом давили людей, а на завтра об'ява:
Комендант міста наказує..
Колись Карк бачив, як авіомобіль задавив велосипедиста. Летіли обидва.
Що думав велосипедист? І уявив: Сиваш, тривожна ніч, море і 10 000. Махновщина по Сивашу на тачанках. Трагедія інтелігенції Лівобережної України…
…Нюся. Вона така лагідна, а візерунки нагадують гетьманщину.