– …у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність.
Стояв вересень. Стояли блакитні далекі простори. Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок.
На серці співала струнка, біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері…[55]
…Над архіпелагом осель, у м'ятову даль линула березова пісня.
…І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль.
– …Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском… Там, десь, на Великих Зондських, на вулкані Смеру. Наталочко! Моя зелена наядо!
Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців.
Вона:
– …Олексо! Мій божевільний! Я п'янію… Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!
…Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!
І прокинулась ріка до порогів.[56]
…Над оселями проходили сторожкі ночі. Проходили по осоках, по заводах і далі в простір, лісовими стежками, за узлісся[57].
– …Миколаївно! Чи чуєте?
– Чую, Несторе.
– Мабуть, прийшов кінець. З'їли сукині сини революцію.
– Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно буде. Отже, на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде.
…А сосни гудуть-гудуть…
– Чого так сосни гудуть?
– Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої – азіятський край!
….Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку:
– Отож учора був на базарі, так оратор казав: такий із наших… Треба, каже[58]… двадцять п'ять архівоєнських комунізмів… Щоб, значить, була правда… Що ви на це скажете?
…– Пф! – свічка погасла.
– Бог його знає, Несторе!
…Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак – великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски.
…Співала:
– А я дівчина Наталка, а зовуть мене Полтавка…
– …Наталочко! Моє миле котятко!
…Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт – такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані… шумують, шумують води: вал за валом. На сході – маяк. Рев сирени.
…А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна – це недосяжні кургани зір.
…З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому.
…А бунт виріс і положив бритву на горло.
Він:
– Наталочко! Я йду туди, до них!
– Іди, милий.
Він пішов і не вернувся: не вертаються – хто в бунт…У Сибір на золоті розсипини по Володимирській пройшов каторжник. І не прийшов.
…І знову сни… а може, таємна яв?.. Хіба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір?
…Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.
У п'ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодості. І після заняття з сумом дивилась[59] на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її.
Але не зрозумів, ї одійшла друга молодість… А третя ніколи не приходить.
…Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діямантова паморозь.
– …Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатинник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові…
День за днем, рік за роком – у вічність…[60]
…Нестір ходив у суботу по пошту за десять верстов і приносив відтіля пошту й тютюн «Бурас» за дев'ятнадцять копійок, у синій обгортці. До глибокої ночі вони курили й грали у хвильки.
…Азія – не Азія. Провінція – далі, провінція – глибше.
Далекий орій димиться. Темний вітер, сіверко. Білий вітер. Замело доріжки, вовчі стежки, заячі сліди. Повстали замети, набії. За сараєм іржала, вила і. рожала замети ніч.
…А сосни гудуть – гудуть…
– Чого так сосни гудуть.
– Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої – азіятський край!
…Уранці підвівся багряний диск холодного сонця. І стояв чатинник, як бабусина казка. Стояв по груди в снігу. На вітах горіли червінці. Це остання згадка другої молодости.
…Але скоро вітер знову підняв хмари. Вдарив в диск холодного сонця. Розбив диск холодного сонця.
І знову фуга.
…А в школу таки зібрались. У лахміттях федеративного добра.
У школі біженець Стасик.