VI
Валентина… ах, який у неї високий лоб, як башта[101]. Валентина несе обов'язки й начальника города, що одвели комуні за Зубівською левадою. А Іванов – начальник кампаній. Місяць має чотири тижні, а два з них призначається для кампаній. Наприклад, тиждень уборки червоноармійських казарм[102], тиждень марксистського знання й т. д.
Бігли дні[103]. Вибивалась городина. Після обіду всі виходили на роботу до Зубівської левади. Андрій декламував свої експромти, Іванов підганяв комуну, а комуна кричала:
– Нещасний прикажчику… Геть комбурів!
А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирі звонили до Вечірні, комуна становилась у два ряди й з піснями йшла містом додому.
Іванов ішов попереду й командував зводом, він же починав пісню. Одна рука в Іванова[104] висить: його ранило калединським снарядом, а другою рукою він розмахує в такт:
– Ать! Тва! Ать! Тва!
Іноді Же каже:
– А може, пісень не треба?
Комуна в регіт:
– Браво! Же соромиться обивателів.
Тоді Же починає перша, і так дзвінко, що на тротуарах зупиняються.
Але от приїздить із волости Валентина. До Іванова:
– Іди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.
Іванов:
– Кажи тут.
Валентина мнеться.
Звичайно, Андрій схоплюється й кричить несамовито:
– Це свинство. Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Я цього не допущу! Я вимагаю, щоб од мене не було партійних тайн. Я все мушу знати. Це свинство.[105]
Потім він ще кричить і доказує, що йому треба все знати, інакше він не може орієнтуватися.
Підхоплюється Же:
– Як це орієнтуватися? Ану?
Вмішується й Мура.
– Ан-дре!
Же:
– Ага, знаю як: шпигуни теж орієнтуються.
– Що?
Крик! Крик! Крик!
…А увечері на чорній дошці стоїть:
«Тов. Же за буйство».
… А Варвара ніяк не добере, з ким живе Андрій: чи з Же, чи з Мурою.
– Мама їх розбере.
…І знову біжать дні. Ясні дні відходять, приходять дощі. Комуна забиває чотири кімнати, а в двох ставить пічки-комбідки.
…Повітове місто погрузло в болото й із злістю дивиться на комуну.
Один раз на місяць підводяться підсумки роботи. Виникають жваві дискусії. Теоретичні висновки робить безпартійний Гордієнко, спец за Марксом, а практичні діагнози ставить Іванов. Хороби партії – коники вечорів. У комуні розв'язують питання, а потім у повіті проводять кампанії.
В дебатах приймає участь і Варвара. Вона сідає біля Іванова: авторитет безсумнівний – і дає такі поради:
– А я так скажу оце: недостойні мужики, щоб над ними голови стільки ламали. Не розуміє свого інтересу – цур йому пек. А то можна ще й панів присогласити: хай ще провчать.
Мура становиться в позу артиста:
– О Ціцероне. Твоїми устами тільки мед пити.
Буркотить Варвара:
– Ну, дзиґо, хоч на хвилинку замовкни.
Тоді Мура до Андрія:
– О мій Андріє! Який пасаж!
І хилить свою пухку голівку на обідране плече поетове.
…В манастирі знову дзвонять:
– Бов! Бов!
VII
Ну-с. І живе, значить, комуна біля манастиря, а в манастирі:
– Бов! Бов!
Біля вікон проходять черниці чорні – тіні минулого.
…Пройшла буйна, арештантська весна – арештантська юність. Пройшло міцне літо – міцна мужність.
Прийшла старість – болото.
В тихих затишках міського добробуту шипить самовар, і сняться обивателеві бакалейні сни старосвітського галантерійного життя.
…Восени в повітовім місті, як ніколи, пахне Гоголем.
Після службових годин Гордієнко зудить Маркса, а Іванов носиться з новими планами.
…А навкруги комуни сіро, тільки зрідка апельсиновою шкуркою промайне сонце.
Коли обиватель проходить біля комуни й чує відтіля бадьорий сміх, він на момент зупиняється, єхидно усміхається й раптом зникає в темнім заулку.
А в комуні чути:
– Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра починається тиждень заготовки палива!
Саме тоді Іванов прийшов додому надто пізно і зараз же ліг на кровать і одвернувся до стінки.
Підійшла Валентина:
– Що з тобою?
Підлетіла й Же:
– Товаришу капітане, що це ви так довгенько?
Іванов мовчав, потім повернув лице. І почула комуна загробний голос:
– Друзі мої… винний… їй-богу, винний… Погода проклята… осінь проклята…
Же закричала:
– Хлопці, сюди! Скоріш! От так капітан!
Біжить комуна:
– Що там таке?
А вийшло, бачите, так[106]: прийшов до одного спеца, а той випиває самий справжній спирт. Така взяла досада, а тут ще в «Комуністі» оголосили кампанію боротьби «з п'янством». Хотів був розбити пляшку на голові спецовій, а потім подумав… а тут, як нарочито, дощ дрібний… та нудний.