Четансапа обіперся головою на руки і вдивлявся в світло й тіні місячної ночі. Йому видно було все як на долоні: місцевість, людей, тварин. Він навіть розрізняв кольори, так ясно світив з неба серп півмісяця. Кілька собак чорноногих злобно гарчало на койота, що, дзявкаючи, здалеку доводив свою хоробрість. Коні мостилися спати, тільки сиваш був ще голодний і пасся.
Чорний Сокіл чекав на вождя сітсікау. Він був переконаний, що чорноногий повернеться і спробує принаймні поговорити з своїми та дати їм деякі вказівки. Дакота помітив, що дівчина Сітопанакі відійшла в самий задній, найвіддаленіший від дакотів ряд своїх одноплемінників. Вона також сподівалася, що Гірський Грім прийде, і хотіла зробити усе, щоб братові легше було крадькома наблизитись до них. Поки місяць у небі, він не прийде. Але глибокої ночі, коли світило сховається, він, мабуть, наважиться підійти. Дівчина схилилася над мертвим хлопчиком, що лежав на її колінах. Вона могла б бути сестрою Уїнони.
Опівночі Бобер заступив на варті обох Круків. Молоді воїни прийшли і сіли біля коня, на якому лежав їх батько. Собаки чорноногих скрутилися і більше не брехали. Щільно збившись докупи, сиділи почіпки жінки й діти чорноногих, що з полону довгих ножів потрапили у полон до дакотів. Вони не наважувалися голосити над своїми померлими. Лише тихо линула похоронна пісня обох Круків.
У місячному сяйві Четансапа помітив чоловіка, що здалеку, з прерії, прямував до табору. Коли він зійшов на гребінь горба, його силует чітко вирізьбився на ясному тлі ночі, потім він знову зник у виярку. Спостерігач уже знав, що це за індієць. Він приклав до плеча рушницю. Чоловік у світлі місяця на невеликій відстані був гарною мішенню. Четансапа впізнав його.
Це прийшов Гірський Грім.
Він не ховався, тому Четансапа дав йому можливість підійти.
Собаки прокинулись і заскавчали. Вони почули хазяїна… В гурті жінок і дівчат, що, тісно збившись, сиділи купкою, пройшов рух, наче хвиля, яку збурив порив вітру. Але відразу ж після цього вони знову сіли покірно й байдуже, і тільки шепіт, яким вони заспокоювали розбуджених дітей, виказував, що вони не сплять.
Чорний Сокіл не рухався з місця. Він навіть і тоді не підвівся з трави, коли Гірський Грім ступив у видолинок. Ворог зупинився, немов очікуючи чогось.
«Хай собі стоїть і чекає», — подумав Четансапа.
Вночі Гірський Грім здавався ще вищим.
Скавучання собак перейшло в затихаючий дзявкіт. Чоловіки прокинулись і дивились на чужинця. Коні стривожились, підвели голови. Вгорі на вершині горба Четансапа побачив ствол рушниці, яку вартовий спрямував на вождя чорноногих.
Чорноногий стояв довго. І лише коли переконався, що ворог не вважає за потрібне вийти проти нього, зрушив з місця. Він обминув жінок і дітей, навіть не глянувши на них, і наблизився до зв'язаних воїнів. Тіла, обкручені ласо, лежали в траві між вогнищем і місцем, де заліг Четансапа. Дакота й голови не повернув, але очі його уважно стежили за кожним рухом ворога.
Гірський Грім зупинився. Вивихнутою рукою він подав і поїм знак. Шеф де Лю наставив револьвер.
Один хлопець з чорноногих устав і підійшов до вождя. Губи Гірського Грома заворушились; хлопець підвів очі, намагаючись зрозуміти його слова. Чорний Сокіл і сам не став, як це він може бездіяльно лежати і дозволяє робити таке. Все його тіло напружилось в якомусь непевному чеканні.
Вождь, мабуть, щось звелів малому сітсікау. Той заповз під ковдру, де дотлівав вогонь, і дістав пучок гілок. Потім роздмухав їх, і вони спалахнули червонуватим полум'ям. Гірський Грім тим часом сів, повернувшись спиною до обох полонених, а обличчям до Четансапи. Він поклав праву руку на ліву і застиг у цій позі зв'язаного, поки не прийшов хлопець і не поклав йому палаючі гілки на голі плечі.
Хлопець повернувся до жінок, а сітсікау непорушно сидів, начебто це не його власне тіло пік вогонь. Цим самим ній висловив чоловікам, які не розуміли його мови, що здасться в полон і хоче вмерти у муках смертю воїна. Тихо заспівав він свою похоронну пісню: