Четансапа та його друзі зустріли вождя і бойових товаришів на березі. Здавалося, не бракувало жодного воїна, и також не було видно ні крові, ні ран.
Повільно пройшов Токай-іхто з друзями повз ряди наметів. Чоловіки на ходу обмінялися першими короткими повідомленнями.
— Може, Четансапа зайде до мого тіпі й доповість про все? — спитав вождь.
— Як тільки ти попоїси.
Чоловіки ненадовго попрощалися. Шеф де Лю і Бобер лишилися з Чорним Соколом в його житлі. Але незабаром зібралося більше коло друзів, бо із загону Токай-іхто раптом завітали воїни, що належали до союзу Червоного Оленя, і почали набивати люльки в наметі свого ватажка Четансапи.
— А що ви робили, поки ми відбивали коней у Роуча і Шонки? — почав Четансапа розпитувати одного літнього чоловіка. — Чи не порозбігалися довгі ножі од ваших страшних вигуків? По вас щось не видно, щоб ви билися!
— Бо цього й не було. Для нас це таємниця, якої ми не можемо розгадати. Довгі ножі виступили з Північного форту, а тоді несподівано поскакали геть.
Бобер уважно прислухався.
— Куди ж вони поїхали?
— На північний схід, наче хотіли повернутися до річки Жовтого Каменя. Ми сховалися між горбами, щоб напасти на них, перш ніж вони отямляться, але вони поїхали, і ми їх не наздоганяли. Наші розвідники ідуть по їхньому сліду.
— Яка блискавка вразила мозок цих койотів? Літній воїн, на ім'я Чотаика, усміхнувся.
— Блискавка мала довгі ноги і бігла, мов антилопа. Ми хотіли її зловити, але вона вислизнула з наших рук, як нестримний вітер.
— Татокано! Татокано! — Бобер заплескав себе по колінах.
— Татокано? Звідки, ж це тобі відомо? Ми не могли? Його впізнати, але справді… ніхто не бігає так швидко, як цей койот, що тепер служить Кривавому Томагавку і Шонці.
— Це був він! — Бобер зірвався з місця. — Татокано врятував нас! То знайте ж! Ми відпустили його і сказали, щоб він побіг через річку Жовтого Каменя до білих людей і служив їм до першого дня нового місяця. Тоді він може їх покинути і повернутись через Міні-Сосе до нас та одружитись з дівчиною Медовою Квіткою. Його уніформу я забрав з собою — тому він обов'язково прийде! А уатшітшун цей дурень запевнив, що ми поїдемо на схід до великого форту, бо я йому так сказав.
Чорний Сокіл провів рукою по волоссі Воїни, що повернулися з Токай-іхто, були дуже здивовані з того, що почули уривками, але ще не могли збагнути в'язку подій. Тоді Бобер докладно розповів їм про все, викликавши загальне схвалення і веселощі.
— Ти з певним правом носиш ім'я Хитрого, — промовили чоловіки. — Ти врятував нас від запеклого бою. Ми були між двома вогнями, але Четансапа і Бобер загасили їх. Довгий ніж Роуч сидить із Шонкою біля ставу по той бік льодяного потоку, а інші поїхали туди, де їм не знайти нас. Але довгі ножі з Північного форту, обдурені хитрощами Бобра, мабуть, скоро повернуться. Бо їх веде… — Чоловік запнувся на півслові.
— Хто веде їх? — спитав Чорний Сокіл.
— Ви всі знаєте його. Той, з рудим волоссям і жовтими зубами. Токай-іхто бачив його.
Чоловіки якусь мить помовчали.
— І не посмів убити, щоб вас не викрити?
— Так воно вже склалось.
Воїни посмоктували люльки.
— Якщо він тут, то не обійдеться без гарячої сутички, перш ніж ми перейдемо через Міні-Сосе, — сказав Чорний Сокіл.
Бобер заворушив пальцями на ногах.
— Чи ще далеко до Мулистої води?
Мисливські угіддя Ведмежого братства були розташовані на південному кордоні країни дакотів, і воїни не знали північних прерій.
— Три-чотири дні ходьби, — докинув літній чоловік з орлиним пером. — Нам лишилося перетнути горби, а потім перейти рівнину, де зовсім ніде сховатись.
— А тоді через Мулисту воду, де тепер тане лід, — продовжував Бобер. — Ось погляньте на річку Жовтого Каменя; там, угорі, на Міні-Сосе, теж не краще. Певно, крига зійде, поки ми дістанемося туди, і вода затопить берег.
— Тоді ти звелиш гребти отій вдові чорноногого, — промовив Четансапа.
— Авжеж, ти зможеш це зробити і тоді побачиш, чи інша до чого-небудь здатна, — втрутився Шеф де Лю. — Але що ви робитимете з цими зв'язаними чорноногими воїнами, коли ми вирушимо далі? Певно, Токай-іхто недовго дозволить нам байдикувати і курити люльку!
Всі помітили, що Четансапа був неприємно вражений, коли мова зайшла про чорноногих. Він підвівся.
— Куріть та простягніть ноги, поки знову не доведеться сідати на коней! — запропонував він гостям. — А я тим часом піду до вождя, розповім йому про все і послухаю, що він накаже.
Чорний Сокіл пішов.