Выбрать главу

Грозова Хмара сиділа з широко розплющеними очима на мустангу і метляла ногами над жердинами, що навскоки спадали не землю з спини коня. В млосному від задухи повітрі війнуло прохолодою. До ушей мандрівників долинув шум, і передчуття великої небезпеки сповнило серце дівчинки. Шум той був грізний і могутній. Він линув од великої Мулистої води. Змучені спрагою собаки вже побігли вперед, але, зупинившись на віддалі, підібгали хвости і заскавчали. Їм теж зробилося страшно.

Перед блукаючим поглядом переселенців відкрився вид на глибоку й широку річкову долину, що тяглася з заходу на схід. Вже виразно виднілися контури її берегів. У тому місці, куди прямувала валка, долина повертала на південь, утворюючи звивину. Над цією рогоподібною звивиною підносилася вершина пагорба, що закінчувався на південному заході видовженою височиною. Гребінь цієї височини і вершина вже були зайняті висланим уперед легким загоном; з трави виднілися чорні чуприни Гірського Грома та його супровідників. Над землею розіп'ялося залите фіолетово-зеленкуватим світлом небо; перші зорі спалахували над розбурханою, сповненою ревом долиною, до якої валка підходила все ближче і ближче. А над далекими Скелястими горами чатували грозові хмари.

На південному відрозі звивини, біля підніжжя горба, вождь наказав зупинитись. Грозова Хмара разом з іншими пустила свого коня на край улоговини. Це затишне місце було надійним захистом від ворогів. Валка на якийсь час збилася докупи, поки перші вершниці не спрямували свої? коней трохи нижче схилом улоговини, де вони і розташувались півколом на пологому лузі. Дівчина спустилася слідом за ними. Опинившись під прикриттям схилу, всі позлазили з коней. І люди, і тварини були страшенно виснажені більш як сорокагодинною подорожжю. Жердини зняли з мустангів і зігнали їх у табун на східному боці улоговини. Грозова Хмара, звільнивши свого коня від поклажі, й собі повела його в табун, дбайливо спутала йому передні ноги і пустила напитись води та попастись. Потім вийняла з мішка неспокійне ведмежа і нагодувала його. Лише виконавши усі свої обов'язки і склавши жердини біля Бобрового майна, вона впала на траву. Дівчинка була смертельно втомлена і дивилась затуманеним поглядом на дно улоговини, цілком затоплене брудно-жовтою, мулистою водою. На півночі, в напрямі головної долини, улоговина утворювала широкий відкритий вихід, в який одна по одній котилися хвилі. Верби й берези жалібно простягали з води свої тоненькі гілки і хилилися під ударами хвиль, що накидались на них. Бульки піни, наче гидкі жаб'ячі очі, плавали на поверхні каламутної води. Гойдаючись, неслись уламки дерева і збивалися біля виступаючого схилу берега. До ніг людей, що розташувалися на схилі, прибило роздутий труп гірської вівці.

Грозова Хмара заплющила повіки. Але вуха її прислухалися до всього: і до бурхання води, що прибувала з великої долини, і до тихих голосів Уїнони та Сітопанакі. Відчувши на лобі свіжу вологу, вона схопилася. Блідий серп місяця вже давно сяяв жовтогарячим блиском ночі.

Навколо дитини все вже ожило, все рухалось. Грозова Хмара побачила Ведмежих хлопців. Це вони бризнули їй на обличчя водою. Хлопці із сміхом збігли зі схилу і стрибнули у крижану воду, розсуваючи пригнані до берега шматки дерева. В зубах хлопці тримали ножі. Вони пірнули і на якусь мить зникли під водою. Уїнона сунула в рот Грозовій Хмарі невеличкий шматочок м'яса, і та, переборюючи втому, почала повільно жувати.

Аж ось Ведмежі хлопці, пирхаючи і відсапуючись, виринули з води. Довгими вербовими гілками, зрізаними під водою, замахали вони до Молодих Собак, для яких тепер теж настала черга пірнути і дістати гілки. Жінки вже розстелили бізонячі шкури — матеріал, з якого вони робили човни. Індійці, що жили у лісах, будували легкі кану з кори, або човни з цілого стовбура дерева. Але це вимагало важкої праці. Степові племена не мали човнів, бо мілководні річки й потоки прерій легко було перейти вбрід. Токай-іхто і Шеф де Лю, знаючи звичаї багатьох червоношкірих, і Гавандшіта, що прожив дитячі роки у лісах біля річок, навчили жінок робити човни. Деякі племена сіу ще з давніх-давен будували човни з бізонячих шкур і вербових гілок; з гілок робили кістяк і обтягали його шкурами. Такі човни мали форму великого круглого казана з плоским дном, і приводилися в рух маленькими веслами. І в безлісній місцевості їх також можна було легко й швидко збудувати. Вождь наказав негайно ж братися до роботи.

Дівчинці теж хотілося взяти участь у будуванні човнів і допомогти Уїноні, але біля неї тепер була її Сітопанакі; дівчинка підійшла до Монгшонгші. Крадькома поглядала вона на сестру вождя і чекала, що та її покличе. Уїнона ласкаво усміхнулася до неї і продовжувала спокійно й швидко працювати разом з чорноногою дівчиною. Самолюбство Грозової Хмари було вражене тим, що човен сестер вождів буде готовий раніше від інших. Сітопанакі все робила добре, Незважаючи на скалічену руку. Отже, Грозова Хмара вже, мабуть, не потрібна в наметі Уїнони. Та й справді, адже Сітопанакі і старша за неї, і краща, і до того ж вона — дочка славетного вождя. Грозова Хмара навіть не уявляла собі, який в неї був стомлений і який сердитий від дитячих ревнощів вигляд.