Чи мав хлопець при собі зброю? Рушниці або лука п нього, безперечно, не було, але ніж і сокира, здавалось, стирчали з піхов.
Крім нього, на відкритому, мокрому від дощу лузі і на стрімкому схилі берега не було нічого підозрілого. Молоді воїни, що лежали віддалік, жодним звуком не виказували себе. Чи й вони побачили Генерала?
Бобер вирішив зараз же дізнатись, у чому справа. Тихенько почав він просуватись вперед, щоб підкрастися до хлопця ззаду. Щільно притискаючись до землі, він повз на всіх чотирьох і сунув рушницю поперед себе. Поки він так підкрадався за всіма правилами військового мистецтва, йому робилось то смішно, то моторошно.
Бобер досяг уже мети і лежав так близько позад юнака, що відразу міг би схопити його рукою. Та, може, десь поблизу засіли вороги і стежать за цим усім, і він зараз же викаже себе, тільки-но поворухнеться. Проте не може ж він з доброго дива дозволити сидіти отут цьому хвалькуватому лосеві.
Прикритий спиною юнака, Бобер трохи підвівся, міцно схопив правицею хлопця за шию; а той ні про що й гадки не мав. Бобер повільно перекинув Генерала навзнак. Той і не збирався оборонятись. Він і ногами не дриґав, і за зброю не хапався, а ліг собі слухняно на траву, скорившись міцній руці, і уважно дивився на Бобра.
— Ніколи у житті не бачив такого йолопа, як ти, — сказав Бобер, вкрай роздратований поведінкою недоумкуватого бігуна. Він випустив свого полоненого і простягся на траві поряд з ним. — Чого ж ти стирчиш тут, як кущ терну, що прагне вирости на дощі?
— Я чекав на тебе, — весело відповів Генерал.
— На мене?
— Еге ж, — підтвердив Татокано. — Ти ж говорив, що я можу прийти. Чи ти зберіг мою уніформу?
Бобер тихо зітхнув. Йому раптом спало на думку, що цей пес у циліндрі міг би зустріти вождя Токай-іхто.
— Знаєш що, — розлютився він, — ти таки несусвітенний дурень. До твоєї уніформи ще справа не дійшла, до того ще далеко. Краще скажи мені, як ти потрапив сюди!
— Під дощем прибіг. Фредді Кларк, Червоний Лис, точно пояснив мені, де я маю сісти. Він сказав, що ти тут і я мушу на тебе чекати.
Бобер витріщив очі.
— Так. Отже, Червоний Лис був серед стрільців і бачив мене?
— Атож. Він сказав, що ти хоробрий воїн і для мене велика честь одружитись з дівчиною з твого намету.
Бобер зневажливо сплюнув, що не так просто було зробити, лежачи горілиць.
— Так. Ну, й тоді він послав тебе сюди?
— Авжеж. Він сказав, що я можу залишитись у вас.
— Це справа Токай-іхто, а не Червоного Лиса, вирішувати, чи ти можеш лишитися у нас, зрозуміло?!
Генерал помітно занепокоївся.
— Ти ж мені обіцяв!
Бобра почало злегка нудити.
— Так, — промовив він обачливо, — ти повинен прийти до нас на той бік Міні-Сосе у новому місяці, коли твоя присяга довгим ножам утратить силу. А зараз чого ти хочеш од нас? Іди і поглянь на долину. Може, маєш охоту сьогодні вночі переплисти на той бік?
— Ні, я не попливу на той бік. — Генерал усміхнувся.
— Нарешті я чую від тебе розумне слово, колишній власнику уніформи! Можу тобі лише сказати, що навіть самому Токай-іхто довелось витримати боротьбу із цими водами.
— О! То він уже на тому боці?
— Звичайно, він уже там! Вам його вже не спіймати!
Генерал пожував губами і вибалушив очі.
— Однак це боягузтво, — додав він по тому. — Першому переправитись на той бік, а вас покинути тут!
Бобер близько присунувся до чепуруна.
— Ще одне таке слово — і воно буде твоїм останнім.
Татокано остаточно збився з пантелику.
— Ми думали, що він тут. Тоді ти міг би з ним поговорити.
— Я ще багато й довго говоритиму з Токай-іхто, якщо тільки ми-дістанемося на той бік.
— Але ви не переправитесь на той бік, бо ж Фредді Кларк не захоче цього.
Чепурун затнувся. Очевидно, він намагався пригадати, що йому велено було говорити.
— Ну, це ми ще побачимо. Ви не залякаєте нас своїми рушницями.
— Нас дуже багато! — погрозливо сказав Генерал. — З нами прийшли ще фермери і пастухи, яким довелося втекти з долини від поводі. Вони бояться, що Токай-іхто вб'є їхніх жінок та дітей і покраде рябих бізонів. Вони знають, що Токай-іхто жадає помсти, мов поранений ведмідь.
— То він і має на це підстави, ти, мерзенна жабо. Ви це знаєте і тому боїтесь його.
— Так, але до вас вони не почувають зненависті. — Генерал заговорив швидше, ніби ввійшов у свою роль. — Ви нікому не заподіяли лиха і можете повернутись у резервацію або втекти до Канади. Фредді це байдуже. Він великий воїн. Йому нічого не треба, крім скальпа Токай-іхто.