Клинок проткнув його спину. Могутнє тіло захиталось, і голова у крислатому капелюсі відкинулась назад.
Але Токай-іхто не мав часу тішитись перемогою, бо був оточений ворогами. Щоб обдурити мисливців за скальпами, вождь обхопив мертвого ворога руками, ніби борючись з ним. Потім ліг поперек сідла перед убитим, наче сам був трупом або тяжко пораненим. Переляканий кінь здибився, але Токай-іхто лівою рукою схопив повід і змусив його підкоритись; правою рукою він міцно тримав тіло ворога, ноги якого все ще стирчали у стременах, і не давав йому впасти. Здалеку при місячному світлі могло здатись, що не Токай-іхто переміг Червоного Лиса, а навпаки — Червоний Лис, хоч сам був поранений, здолав індійця.
Радісні вигуки з прерії і з височини підтвердили, що там повірили цьому.
Вершники, що стояли на заході загороджувальним цепом, залишили свої пости і галопом помчали до уявного переможця — Червоного Лиса. Але тепер Токай-іхто знову мав найкращого коня. Крім того, він бачив, що вершники уповільнили галоп, чекаючи, очевидно, якогось сигналу від свого ватажка, що хитався в сідлі на всі боки. Тим часом гніда з подвійною ношею побігла схилом назад. На гребні горбів дакота бачив уже дві постаті, що у захваті підскакували, кричали і вимахували зброєю. Це були ті двоє вартових, що їх Червоний Лис залишив на південній вершині: один бородатий білий, а другий — індієць.
Хитрість не могла довго лишатись нерозгаданою. Один з тих, що стояли на горбі, індійський поліцай в легких мокасинах, помчав назустріч. Ноги його, певно, були звичні до швидкого бігу. Раптом індієць сіпнувся всією постаттю; в цю мить Токай-іхто впізнав його: Шонка!
Вождь зупинився на схилі в затінку. Він облишив Червоного Лиса, випустив повід, зліз з коня, зняв з плеча лук і вийняв з сагайдака дві стріли. Тятива співуче забриніла, і стріли полетіли у напівтемряву місячної ночі. Обидва бігуни немов спіткнулись, змахнули руками і впали у траву. Токай-іхто підбіг і миттю забрав вогнестрільну зброю переможених та їхні патронташі. Потім зловив кобилу, що вже хотіла тікати, посадив на неї Червоного Лиса і погнав її до того місця, де лежала його сокира і рушниця Червоного Лиса з розбитим прикладом. Цю зброю він також заорав з собою. Тепер вождь поспішав дістатися до вершини, звідки почав боротьбу з ворогом.
Знову мчали вершники, але коли вони відкрили вогонь по переможцеві, якого нарешті впізнали, Токай-іхто був уже недалеко від надійної улоговини. Ухиляючись від пострілів, він звісився з коня. В той час, як кулі свистіли вже вздовж височини, гніда кількома швидкими стрибками досягла вершини над затокою.
Всі ці події відбулись надзвичайно швидко, і в цій швидкості полягав секрет успіху Токай-іхто. Він зіскочив з коня і кинувся в глинисту улоговину. Умовлянням і силою дакота примусив кобилу лягти, потім відв'язав ласо, яке Червоний Лис прикріпив у себе на спині, а труп поклав на північному краю улоговини. Потому він подивився вниз; лук і стріли лежали у нього напоготові. Як виявилось, поки що досить було прикладу й двох забитих бігунів, щоб налякати інших. Коли хто-небудь з них і наважувався зробити кілька пострілів з рушниці, під'їхавши на своєму прудкому мустангові, то одразу ж знову круто повертав і квапливо від'їжджав на безпечну віддаль.
Вождь лежав у глинистій улоговині й спостерігав. Вуї знаходився тепер у хорошій схованці: звідси навіть при місячному світлі добре видно було усе навкруги. Улоговина була надзвичайно зручна для захисту. Вороги допустилися великої помилки, не захопивши її, поки Токай-іхто боровся з Червоним Лисом. Але ж вони всі були надто впевнені в перемозі свого ватажка. А тепер хай спробують підступити до індійця по відкритій місцевості. Доки вони не здогадаються зійти з коней і крадькома оточити вершину з усіх боків, йому не загрожує ніяка небезпека. У нього в сагайдаці сотні стріл, до того ж він має здобуту в бою вогнестрільну зброю і патрони. У нього є кінь, якого він може забити і їсти його м'ясо, а кров пити. Є ще про запас також два мішки з водою і харчі. Ніч стояла місячна. Токай-іхто вважав, що мисливці не насміляться так скоро напасти на нього. Вони зовсім перестали стріляти. Індієць спостерігав, як вони збиралися групками. Ватажки їхні, Червоний Лис і Шонка, були вбиті, і вони, мабуть, радились, що їм тепер робити.
Токай-іхто особливо пильно стежив за схилом, що вів до затоки. Це — єдиний шлях, де вороги мали якесь укриття. В затоці скупчилось багато дерева, пригнаного повінню, росли верби та кущі, що за ними можна було сховатися. Гострі очі Токай-іхто постерегли якийсь рух. З-за куща обережно вийшов мисливець і, ховаючись у траві, рушив угору. Він дорого заплатив за цю спробу. Стріла індійця влучила йому просто в потилицю. Навіть не зойкнувши, він випростався і лишився на місці.