Адамс вагався.
Сказати їй правду? Звичайно, правду. Він був саме у відповідному настрої.
— Червоношкірі не скальпують жінок і дітей. Може, вони вас і вб'ють, коли трапиться нагода, але вам нічого боятися скальпування. Це, між іншим, безболісна процедура, бо шкіру знімають лише з мертвих. І якщо ви захочете коли-небудь поглянути на скальпи індійських дітей та жінок, то нехай ваш батько покаже вам. Він скуповує їх за добрі гроші.
Кет схопилася з місця.
— Хто ви такий?
— Мене звати Адамс.
— Адамсе, адже це неправда, що ви сказали. Мій батько християнин, — насилу промовила дівчина здавленим голосом.
— Саме від панотців-пілігрімів і походить цей «добрий» звичай. Індійці скальпують лише чоловіків заради слави. Ми скальпуємо всіх за гроші. Щоправда, не офіційно, а потай і на власний розсуд. Ваш батько ненавидить червоношкірих, він каже, що вони вбили його матір під час винищення дакотів чотирнадцять років тому, в 1862 році в Міннесоті. І він ніяк не може вгамувати жадобу помсти. Тому й платить, коли йому приносять скальпи. Ну, то тепер ви все знаєте. Бажаю вам смачного.
Адамс вийшов з кімнати, навіть не попрощавшись, як того вимагала ввічливість. Кінець кінцем, дівчина не винна, що не розбирається в цьому. Так вже її виховали.
Надворі тим часом пролунав сигнал збору. Усі раурайтери і солдати знову зібралися. Майор Сміт, бажаючи здійснити свій попередній намір, віддав наказ виступати на переслідування грабіжників боєприпасів. Але дорогий час уже було згаяно. Токай-іхто домігся цього своєю відважною витівкою у форті. Як і раніш, Адамс одержав наказ залишитись з дванадцятьма чоловіками у форті. Про лейтенанта Роуча більше не згадували. У Адамса була підозра, що він забрався в комендантову спальню і уклався на єдине у форті зручне ліжко.
Коли загін під командою майора виступив і зник по той бік річки між пагорбами прерій, Адамс обійшов увесь форт. Він розставив вартових біля бійниць у частоколі, послав зміну Джімові і звелів Томасу і Тео зварити для всієї команди суп у великому казані на вогнищі біля насоса. Давши необхідні розпорядження і все оглянувши, а також знайшовши Роуча на комендантовому ліжку, Адамс знову подався до обох своїх підручних. Вони вже налили у казан води і приготували дрова.
— А що, м'яса немає? — запитав Томас невдоволено.
— Та в нас же є солонина.
— Е, це не те, що соковите бізоняче ребро!
— Безумовно, але ви самі зможете його роздобути, тільки-но з'являться бізони. Правда, вже давненько не видно жодного бізона. Мабуть, усіх розігнала Тихоокеанська залізниця.
Адамс запалив люльку. Всі довго мовчали. Ніхто не хотів перший починати розмову про те, що усіх трьох найбільше хвилювало, навіть значно більше, ніж небезпека, в якій опинився форт з таким незначним гарнізоном.
— Чи в тебе вже є досить грошей? — нарешті запитав Томас напрямки.
— Ні, — Адамс опустив очі в землю.
— Тоді буде запізно.
— Я знаю. Вас прислав батько?
— Ні, ми самі пішли, бо вже несила було на все це дивитись. Ми зустріли Червоного Лиса, і він нам сказав, що ти тут застряв.
— Он воно що, то ви його зустріли. Де ж він вештається?
— Скрізь і ніде. Але ці місця намагається обминати… Так він сам сказав.
— Ще б пак.
— У твого батька ніби розум потьмарився. Коли приходять землеміри, він хапається за рушницю. Чому ти не повернувся додому, Адамсе, Адамів сину?
— Навіщо про це говорити?
— Може, як дакотів цього літа розіб'ють і заженуть у резервацію, — промовив Тео, — то нам ще пощастить добути золото в Чорних горах.
— Побачимо. Коли треба заплатити гроші?
— До осені сімдесят процентів. Але ціна стала ще вищою, бо тепер остаточно вирішили прокладати дорогу.
Адамсова люлька погасла.
— Мені ще треба піти роздати боєприпаси, — сказав він і, вийнявши великого ключа, попрямував до старого блокгауза. Біля дверей зустрівся з Кет. Вона никала по подвір'ї, освітленому промінням пообіднього сонця. Дівчина, немов навмисне, стала на дорозі, заважаючи Адамсові пройти в будинок.
— Який старий будинок, — промовила вона, — певно, він має свою історію.
«Ото причепа, — подумав Адамс, — і як мені тільки відкараскатись од неї? Адже я й так був з нею досить нечемний. А може, дівчина багата? Судячи з її одягу, то, без сумніву, це так. Хоч, правда, Сміт не користується репутацією багатої людини, а навпаки. Та, може, у тітоньки Бетті є спадщина, і дівчина так необачно втратила такий шанс. Але у тітки теж, мабуть, серце не камінь? Хто одружиться з Кет, то напевне одружиться і з грішми. Вона ж гарненька… до того ще й молода».