Але вони мали завдання від Токай-іхто. «Ви, діти, повинні допомогти мені», — сказав вождь у Ведмежій печері.
Тепер Токай-іхто далеко і хлопці мусили відстоювати його рішення, і не раз, а щогодини.
Молоді Собаки збіглися і стали в коло.
Гапеда і Часке вийшли наперед. Вони користувалися серед підлітків дуже великою повагою від того часу, як перемогли фальшивих духів Гавандшіти.
Спочатку говорив Часке. Спершу його слухали лише хлопці, та згодом стали уважно прислухатись і чоловіки, бо ж сказане ним було чимось новим. І те, що Часке-Широконогий виголошував промову, теж було новиною. Червоношкірі чоловіки схильні до красномовства, і хоч вони в особистих розмовах не витрачають зайвих слів, проте високо цінують хороших промовців на радах за їх уміння доходити загальних висновків. Тим-то червоношкірі і полюбляють хороші промови. Але Часке, розумний Часке, з його стійкою вдачею, до цього часу не виявляв особливих здібностей в цій галузі. Він уперше наважився так багато і так докладно промовляти. Хлопець, певно, дуже близько приймав до серця справу, про яку говорив.
— Хлопці дакотів із союзу Молодих Собак! — почав він. — За старих часів, коли вождем Ведмежого братства був син Великої Ведмедиці, червоношкірим належала вся країна, починаючи від великого. моря, з-за якого сходить сонце, і до великого моря, за яким воно заходить. Після смерті Великої Ведмедиці країна більше не належить червоношкірим, її забрали білі люди. Ведмеже братство було замкнуте уатшітшун у резервації. Але воно втекло і здолало важкий шлях. Старий Крук мертвий. Гавандшіта також. Татанка-йотанку зрадили. Багато наших батьків, матерів і дітей померли у снігу. Та не здались. Ми боролися і перемогли. Ми мусимо битись, але зброя наша погана. Ми будемо боротись і далі, але з допомогою іншої, кращої зброї.
Часке зробив паузу. Молоді Собаки схвалювали його слова, дорослі теж не йшли зі зборів і поглядали на нього без презирства. Вони, здавалось, були здивовані, що Часке не лише добре впорядкував свої думки, а й упевнено і ясно висловлює їх. Деякі жінки також підійшли до дерева, де був прив'язаний понка, зайняли вільні місця і стали слухати промовця. Між ними була й Уїнона, біля неї стояла Сітопанакі, а трохи далі Грозова Хмара і Ящірка з подругами. Навіть Монгшонгша вийшла з намету, побачивши, що обидва її сини привернули увагу всього табору.
— Чоловіки з племені дакота багато тисяч років жили однаково, — знову почав Часке. — Тому старі воїни мали завжди найбільший досвід. Тепер ми повинні почати нове життя, якого ще ніхто з нас не знає. Тому навіть хлопець мусить сам міркувати й говорити. Ви всі бачили наше ведмежа, що його Велика Ведмедиця віддала Токай-іхто. Воно; ще дуже мале і мусить учитися робити перші кроки. Так само й ми повинні вчитися робити перші, нові кроки, здобувати нову їжу, вести нову боротьбу в нашій країні. Токай-іхто як великий чаклун буде навчати усіх нас. Так само, як ми завжди складали план полювання на бізонів, план наших воєн і план розташування наших наметів, так будемо, ми складати план наших нових дій, і не повинні бігати той-туди, де доїться корова, а той туди, де полюють на бізонів, не зустрівшись перед цим на раді й не прийнявши загального рішення. Ми мусимо спільно навчитись тому, що вміють білі люди, запам'ятати і вивчити те, чого вони не вміють!
Часке знову зробив паузу. Навколо панувала цілковита мовчанка.
— Я хочу сказати вам… — мовив хлопець далі, й навкруги запала така очікувальна тиша, що в Часке перехопило дух. Він вдихнув повітря, і колишня невпевненість раптом знову охопила його. — Я хочу, щоб Гапеда розповів вам, що саме ми повинні вивчати і як ми будемо це робити.
Часке відступив назад, а замість нього став говорити Гапеда.
— Хлопці з союзу Молодих Собак! — сказав він. — Ми повинні навчитись читати розмовляючі папери білих людей і писати. Міс Кет, що залишилася з нами, навчатиме нас. Нам також потрібно вміти вирощувати плоди. Наші брати й сестри з племені дакота, які втекли сюди п'ятнадцять великих сонць тому, вже вміють це, і наші предки також вміли. Цього нічого соромитись. Ми мусимо також навчитись пити біле молоко плямистих корів.
Дехто з хлопців і чоловіків нишком, а то навіть й відверто сплюнули.
— Боягузи! — гнівно вигукнув Гапеда і подав умовний знак Томасу і Тео. Пастухи підійшли і поставили перед Гапедою дійницю з молоком.
— Ось! — вигукнув хлопець. — Хіба мало дакотів під час «танцю собачих печінок» змагались, хто більше з'їсть печінок? А тепер вони втечуть від дійниці з молоком? Ганьба тим, хто щойно плювався.
Гапеда взяв миску, налив молока і, не відриваючись, випив.