Чоловіки, жінки й діти своїм «так» схвалили слова вождя і стали радитись про те, що кожен з них робитиме у майбутньому. Токай-іхто, який досі був воєнним вождем, обрали мирним.
Коли опівночі намет ради спорожнів, Адамс і Кет пішли до своєї дерев'яної хатини. Зорі мерехтіли у нічному небі.
— Хочеш жити так, як вони житимуть? — запитав Адамс свою молоду дружину.
— Так, Адамсе, ми житимемо тут. Тому що тепер ми не самі. Тепер ми знайшли людей, які хочуть жити мирно, як брати. Все скінчилось добре, Адамсе.
— Так, це правда, але це тільки початок.
ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО
Це було влітку 1926 року. П'ятдесят років минуло з того часу, коли дакоти, зазнавши поразки через нестачу боєприпасів, були загнані до резервації і лише окремі відважні далекозорі сім'ї перейшли жити у Канаду. Останні сили опору в резервації були розбиті під час спроб повстати у 1890 році, коли розгорнувся рух так званого танцю духів, а Відпочиваючий Бізон був убитий п'яними індійськими поліцаями при таборі. Дакоти, що втекли у Канаду, зникли з поля зору політики й ділового світу.
У червні 1926 року, напередодні п'ятдесятої річниці битви під Литл Біггорн, останньої великої битви індійців, на колишньому полі бою було влаштовано свято примирення між білими й червоношкірими. Були запрошені вчені-історики й вожді дакотів з резервації. На залізницях усім роздавали Недорогі «квитки генерала Кастера». З Канади на свято запросили також онука Відпочиваючого Бізона. Відпочиваючий Бізон особисто не брав участі в битві, але був душею руху опору. Якийсь професор історії виголосив промову перед білими і прикрашеними орлиними перами вождями дакотів з резервації, що з'явилися на свято. Він зазначив, що найцікавіше було б, коли б внук Відпочиваючого Бізона розповів деякі подробиці битви, про які дакоти вперто мовчать до сьогодні.
Потім на трибуну зійшов дакота з Канади. Спритні розпорядники непомітно підсунули внукові Відпочиваючого Бізона купку доларів. Вони думали, що грошима можна схилити індійця до примирення.
Дакота поклав долари на трибуну і сказав:
— Білі люди, що запросили мене сюди, запропонували мені сказати кілька слів примирення. Але вони повинні зрозуміти, що долари, які лежать тут, ображають мене і що за гроші я не буду говорити жодного слова примирення. Я б заплямував цим пам'ять мого діда. Я повертаю гроші назад. Ось вони лежать. Хто хоче, може їх взяти. Так говорить вільний дакота, що живе у Канаді і власними руками заробляє собі на прожиття. Хуг!
На цьому промова дакоти закінчилась.
Повідомлення про цю подію було надруковано у «Фелькіше цейтунг» в 1926 році в Берліні. Свято примирення закінчилось катастрофою для тих, хто гадав мати з нього зиск, але не зламало волі до справжнього примирення між червоношкірими і білими.
ІСТОРИЧНІ ПРИМІТКИ