Семіноли, що чинили впертий опір на Півдні, вже в 1842 році були підкорені після чотирирічної боротьби. Переможці зрадою захопили їхнього вождя Оцеолу і до смерті тримали його ув'язненим у форті.
Індійські війни закінчились. У 1878 році, коли відбувались події, змальовані в цій книзі, п'ятдесят воїнів-шайєнів разом з своїми жінками і дітьми втекли з оклахомської резервації, де їх чекала вірна смерть, на Північ. Проти цих п'ятдесяти воїнів було кинуто не менше 12 000 — дванадцяти тисяч! — солдатів. Це свідчить про те, чого досягли індійці своєю. особистою хоробрістю і стратегічним мистецтвом у війнах, що тривали протягом сторіч.
У боротьбі білих загарбників проти індійців сформувався особливий тип людей — прикордонний житель. Він кочував разом з кордоном, що пересувався з сходу на захід, — як мисливець, слідопит (скаут), ловець звірів, шукач золота, лісоруб, торговець, ковбой, фермер. Найчастіше він був запеклим ворогом індійців, що ладен заколоти кожного «червоношкірого» з першого-ліпшого приводу. Серед прикордонних жителів східної частини Міссісіпі вирізнялась постать Данієля Буна, що став прототипом для «оповідань про Шкіряну панчоху». Своєю вірністю слову, чесністю і волелюбністю він не поступався перед індійцями. Бун відкрив Кентуккі, але знищення в ньому лісів і дичини вважав злочином. «Акули» двічі виганяли його з ферми. На старість Бун оселився на Далекому Заході. Лише слава і загін сильних друзів врятували його від того, щоб його земля не була втрете захоплена ділками.
Серед загарбників прерій набув слави Буффало Білл. Це був сміливий авантюрист. За півтора року він сам забив своєю вогнестрільною зброєю чотири тисячі бізонів. Після закінчення індійських воєн і винищення бізонів Буффало Білл повіз кількох своїх червоношкірих друзів на показ у Європу. На цьому він заробив багато грошей. Різниця між цими двома «прикордонними жителями», Данієлем Буном і Буффало Біллом, є показовою для історії Америки. Спекулянт і ділок переміг у боротьбі за існування. Але серед американського народу є також люди, схожі на скромного, справедливого Данієля Буна, на миролюбного квакера Вільяма Пеиа і на Брюле — француза, що відзначався своєю рицарською поведінкою.
Стародавні жителі Америки, за винятком небагатьох індійців, що живуть у незайманих лісах Південної Америки, були підкорені.
Білі переможці спробували примусити їх працювати, як рабів. Індійці, яким приготували таку долю, не мали змоги чинити активний опір і цілими масами вимирали. Вони не могли забезпечити білих рабською працею. За порадою ченця Лас Каза на їх місце почали ввозити рабів-негрів.
Індійське населення Америки в 1940 році налічувало тридцять-сорок мільйонів, а разом з метисами — сімдесят-вісімдесят мільйонів. Індійці Південної Америки і Мексіки ведуть пролетарське існування. Формально вони вільні, але перебувають в економічній залежності від експлуататорів, внаслідок чого приречені жити у злиднях і темряві. Багато індійців гинуть від алкоголю. Проте вони ще не забули своїх національних традицій і починають приєднуватися до національного і пролетарського руху. Індійці Мексіки ще й сьогодні розмовляють своєю індійською мовою, переважно мовою ацтеків.
Ще тяжче становище індійців у Сполучених Штатах і в Канаді. Всі разом вони не налічують навіть мільйона чоловік і знаходяться перед безпосередньою загрозою вимирання. Вони розсіяні по країні і відрізані від великої маси індійського народу в Південній та Центральній Америці і в Мексіці. Білі переможці замкнули їх у так звані резервації. Лише небагатьом з них пощастило уникнути цієї долі і після поразки самостійно побудувати нове життя. В південних штатах США проти кольорових, в тому числі і проти індійців, застосовуються спеціальні закони. Вони не мають права відвідувати школи білих, одружуватися з білими, їх виборче право також обмежене. В Канаді все ж більше простору, а в уявленнях канадців — більше терпимості. Три покоління канадських індійців користувалися цією перевагою і це далося взнаки. Втеча окремих груп різних племен — шагаптінів, дакотів і шайєнів — в Канаду із Сполучених Штатів, що коштувала їм неймовірних зусиль і величезних жертв, виявилась недаремною. Сьогоднішній національний рух серед північноамериканських індійців через нечисленність цих племен не набув такої масовості, як у Південній Америці і Мексіці. Проте і серед колишніх індійців прерій з новою силою розгортається рух опору. Вони вперто намагаються дотримуватись свого первісного комунізму, який для них означає також і національну єдність. Але більшість з них перетворились на дрібних бідних землевласників або на пролетарів.