На одному з засідань Організації Об'єднаних Націй в Лейк-Саксес шість вождів ірокезів подали скаргу на Канаду і Сполучені Штати за порушення прав національних меншостей. Вони принесли з собою згорток з текстом договору від 1705 року. В такому ж дусі говорив тетон-дакота з Канади, який у 1926 році прилюдно відмовився виголосити за долари «промову примирення». Він закінчив словами: «Це каже дакота, який заробляє собі на прожиття працею своїх рук!»
Думка про те, що індійці зараз існують тільки як експонати для виставки у своєрідних заповідниках і поволі вимирають, не підтверджується. Індійці не бажають бути музейними експонатами, вони — живі люди, що розвиваються. Щоправда, смертність у резерваціях ще й тепер надзвичайно велика, особливо серед дітей. Багато дорослих гине від туберкульозу. Медичний догляд у резерваціях дуже незадовільний і аж ніяк не поліпшується. Тисячу сімсот індійців племені сіу обслуговує лише одна медсестра, і це в окружності в тисячу п'ятсот кілометрів! Лікарня для індійців племені навахи міститься в одному наметі. Район, відведений для цього племені, малий і неродючий. Як тільки наглядач у резервації визначає, що навахи розвели «надто багато» овець і коней, він без будь-якого відшкодування забирає їх або вбиває. І все ж, незважаючи на таку політику і на смертність від голоду і хвороб, на сьогодні навахи мають приріст населення.
Тим часом про безмежні зелені прерії, останню батьківщину вільних індійців, піклуються не більше, ніж про самих індійців. Цю землю довгий час використовували лише для скотарства. Але коли три десятиліття тому ціни на пшеницю зросли, дерен повикорчовували і землі переорали. На цьому надзвичайно родючому грунті захвилювалися лани пшениці. Зернові компанії одержували нечувані; Прибутки з нового «золота» Заходу. Коли через десять років почалася велика економічна криза, зернові компанії перестали обробляти поля. Це був час, коли пшеницю використовували замість палива.
Саме тоді над занедбаними полями пронеслась страшна природна катастрофа; ліси на схилах гір були вирубані, і рівень підґрунтової води через це знизився. Коли почалася засуха, чорна, родюча, багата на гумус земля на величезних просторах від Техасу до Дакоти обернулась на порох. Як і раніш, шаленіли бурі над рівниною, але тепер вони здіймали хмари пилу, на які перетворювався незахищений гумусний грунт, і мчали ці хмари аж до Бостона і Вашінгтона. Десята частина земель у преріях була остаточно зіпсована, а решта не давала ніякого прибутку. Після кількох років спокою сили природи знову почали свою винищувальну роботу над земельними масивами, що лишилися без природного захисту. Там, де раніше простягалися спочатку зелені луки, а потім жовті лани пшениці, виник страшний «басейн пилу». Індійці могли б жити в цих преріях на волі ще тисячі років, годуючись тим, що давала їм природа.
На цій історичній основі побудовано наш роман. Давніше відомі твори про індійців змальовували їх лише як розбійників і вбивць або як вимираючих «червоношкірих джентльменів». Найчастіше противників білих загарбників зображували як розбійників і вбивць, а їх друзів як джентльменів. Колишній індієць прерій, що усвідомлював майбутнє, не був, проте, ні розбійником, ні вимираючою людиною. Про цього індійця ми досі майже нічого не знали, і багато хто через це незнання взагалі не вірив у його існування. Завдання цього роману — відкрити його для нас, зрозуміти його сувору внутрішню і зовнішню боротьбу, простежити за нею. В основу сюжету роману покладено історичні події 1876–1878 рр. Не всі епізоди відбувалися саме так і саме тоді, але всі вони мали місце в історії індійців, майже всі — безліч разів, а деякі сотні і тисячі разів: страшний вплив горілки на індійців, нещадна боротьба за золото, обман і зруйнування форту, доля «бідних» білих, прийняття індійським плем'ям негра, що втік із рабства, дії контрабандистів зброєю, одчайдушно відважні і разом з тим смішні пригоди під час полювання на бізонів, підступне взяття в полон вождя, втеча окремих індійців і цілих родів з резервації, виснажливий похід взимку і переслідування солдатів, пісня сміливості, що її співала день і ніч індійська мати своєму синові, оточеному кільцем ворогів, укладення миру між усіма червоношкірими і, нарешті, рішення небагатьох сміливців після поразки піти власним шляхом і таким чином подолати поразку. Навколо цього рішення серед розбитих, вигнаних з батьківщини дакотів точилися гострі внутрішні суперечки. Як завжди в історії, тут також знайшлися елементи, що не зупинилися навіть перед зрадою та вбивством. Втома і фанатизм змагалися між собою. Навіть свідомі своєї відповідальності люди вагалися у виборі вірного шляху. Але ті, хто дивився в майбутнє, не втратили спокою і впевненості. Терплячи нечувані страждання і труднощі, вони кинули клич: «Індієць вмирає лише тоді, коли він хоче цього!» А вони не хотіли вмирати.