Загальновживане слово «індійці» на означення первісного населення Америки помилкове. Помилка ця дуже давня, ще з кінця XV століття, з часу відкриття Америки Колумбом. Колумб, шукаючи нового шляху в Індію, поплив з Європи на захід. Він був упевнений, що приїде в Індію зі сходу, і не знав, що на його шляху лежить великий континент, доти невідомий. Тому й група Антільських островів, на яку натрапив Колумб, і досі зветься Вест-Індією, тобто Західною Індією. Відтоді первісні жителі Америки й стали зватися американськими індійцями, хоча вони нічого спільного не мають з індійцями, що населяють Індію — велику країну Азії. Згідно з останніми досить імовірними науковими гіпотезами, Америка з давніх-давен заселена вихідцями з Азії, які переселилися туди ще тоді, коли Америка з'єднувалася з Азією.
Нині переважна більшість американських індійців живе в країнах Латинської Америки. Компактні групи їх живуть у Мексіці, Чілі; а в Гватемалі, Перу, Болівії й Еквадорі вони становлять основну частину населення. Історія свідчить, що саме територію Латинської Америки населяли племена індійців, які ще задовго до приходу європейських завойовників мали оригінальну і на той час високу культуру. Це племена ацтеків у сучасній Мексіці, інків у сучасному Перу, майя — на півострові Юкатан, у південно-східній Мексіці, Гватемалі й Гондурасі. Ацтеки та інки з часом були підкорені іспанськими конквістадорами. Фрідріх Енгельс у своїй праці «Походження сім'ї, приватної власності й держави» писав про згубність появи європейських колонізаторів для культури індійців; у ацтеків, як він зазначав, «іспанське завоювання обірвало всякий дальший самостійний розвиток»[20].
Високу культуру розвинули й племена майя — найстійкіші з усіх тогочасних племен в обороні своєї незалежності. Завойовники не могли їх підкорити протягом півтораста років (1527–1697).
За переписом 1947 року, індійців племені майя нараховується понад два мільйони чоловік. Якщо в Латинській Америці незначна кількість індійців ще збереглася, то в Сполучених Штатах і в Канаді європейська колонізація за чотири століття фактично майже повністю знищила їх. Це було або фізичне винищення зброєю, або вимирання від алкоголю і хвороб, занесених колонізаторами, або асиміляція індійців з іншими європейськими народами. Жалюгідні рештки їх (щось біля трьохсот тисяч чоловік) були загнані в так звані резервації, створені урядом Сполучених Штатів Америки на малопридатних для життя землях.
Оскільки індійці чинили сильний опір намаганням колонізаторів повернути їх у рабство й примусити працювати на плантаціях, плантатори ще з XVI століття почали привозити в Америку негрів з різних країн Африки. Відомо, що вперше негрів привезли на острів Сан-Домінго в 1502 році. Винищувати рабів-негрів було явно невигідно для плантаторів. Зате вони повною мірою застосували геноцид до «червоношкірих», як називали американських індійців за червонястий відтінок шкіри. Це й призвело до того, що тепер загальна кількість індійців становить лише половину тієї, яка була наприкінці XV століття.
Мільйони безземельних переселенців з Європи в Америку бачили там, як писав Карл Маркс, «обітовану землю». На цій «обітованій землі» панували колонізатори. Вони, вважаючи себе повними господарями, відтісняли корінне населення все далі й далі на захід, за так званий фронтир (кордон), або просто винищували. Це нагадує програму завоювання «життєвого простору», яку намагалися здійснити німецькі фашисти у середині нашого століття. То була програма колонізаторів, що нею керувалися урядові кола Сполучених Штатів Америки, хоч і лицемірно проголошували волелюбні, демократичні декларації.
Великим лихом індійців була відсутність такої зброї, якою володіли завойовники, та відсутність єдності, хоч кількісно вони у перші часи після відкриття Америки переважали колонізаторів. Філологи нараховують понад сто двадцять груп індійських діалектів, а це означає, що не менше було й окремих племен. Ці племена часто ворогували поміж собою за володіння пасовищами та просторами для полювання, нерідко виступали на боці війська тієї чи іншої європейської країни-поневолювачки проти своїх же земляків. Отим розбратом, тією неорганізованістю і скористалися колонізатори на шкоду для всіх індійців. Це дуже стара тактика, відома ще з часів стародавнього Риму: «Divide et impera»[21]. Саме її застосовують сучасні імперіалісти у країнах, що або вже визволилися від колоніального ярма, або ще борються за свободу і повну незалежність.