Але біля стовпа індійця не було. Тільки звисали розв'язані ланцюги.
— Шукаєш Тобіаса? — запитав Томас, що йшов слідом за Адамсом. — Я його відв'язав, щоб він побіг до майора і повідомив про те, що сталося. Адже червоношкірі й вночі добрі слідопити.
— І що ти видумав, — невдоволено сказав Адамс, — майор страшенно здивується.
— О, звісно, йому буде з чого дивуватись. Адже йдеться не про якусь там дурницю.
Адамс зітхнув і почухав потилицю.
— Все пішло під три чорти… форт… коні… шкода, що й мене разом з усім не вхопив дідько, щоб більше не треба було дивитись в очі майорові. І як це воно сталося, ніяк не втямлю. Мабуть, хтось прослизнув у будинок і запалив порохові бочки… Але хто? І ключа мого хтось украв.
— Украв? — вигукнули в один голос Томас і Тео, що саме підійшов до них. — Хто ж міг його украсти? У будинку, крім тебе, нікого не було. Ми можемо це підтвердити. Усі саме тоді ішли по суп.
Адамс знизав плечима.
— Зараз треба там, на горбі, поставити вартового, — сказав він. — Поклопочіться про це. Червоношкірі підійдуть аж до Чорних гір, аби пронюхати, що тут сталося. От халепа! І до того ж ще й маленька міс з нами, про яку теж треба піклуватись!
Адамс глянув убік Кет і побачив, як біля неї упадає лейтенант Роуч. Звичайно, лейтенант є лейтенант, він має більше шансів у дочки майора, ніж раурайтер, який до того ж дав згоріти цілому фортові. І Адамса знову охопила та сама малодушність, що її він відчував уже під час розмови з Томасом і Тео біля насоса. Він ні до чого не здатний, хіба що тільки дати вбити себе за мізерну плату. І для чого взагалі живуть на світі злидарі? Індійці мають цілковиту рацію, коли захищаються проти такого розбійницького содому. Може, перебігти до них і ні про що більше не думати? Але й це теж ні до чого. Адамс волів би знову ходити за плугом і доїти корів. Та де? Як? У кого? Наймитувати? О, це гірке життя. Перед ним був приклад Томаса і Тео, що до самої старості так ні на що й не стяглися.
Адамс рішуче відігнав марні думки і попрямував до Кет. Лейтенант Роуч навмисне став так, щоб хлопець не міг підійти близько до дівчини.
— Що тобі треба? — спитав лейтенант образливо-зневажливим тоном.
— З'ясувати те, що сталося, — відповів Адамс, насилу стримуючи себе. — Міс Кет — єдина людина, яка дещо про це знає. Мені треба поговорити з нею.
— Міс Кет для тебе взагалі не існує, затям це собі. Тут є міс Сміт, дочка майора.
— Облиште своє красномовство, Роуч, — раптом втрутилася Кет. — Мій батько був дуже незадоволений вами. Адамсе, про що ви хотіли мене запитати?
Адамс підступив ближче і відсторонив Роуча.
— Міс Кет! Пам'ятаєте, ви закричали: «Привид, привид!» Що ви тоді побачили?
— Я бачила привид! Великий привид, мов тінь, беззвучно шмигнув з комори у просторий блокгауз і зник там під землею.
— Привид… — протягом повторив Адамс. — Ви вірите у привиди?
— Від сьогодні… так! Адже людина не може рухатись так беззвучно. І взагалі — як може людина зненацька зникнути під землею?
— Для мене це теж загадка.
— Але загадки існують для того, щоб їх розгадувати, — в'їдливо зауважив Роуч. — Як міг привид опинитися у коморі для боєприпасів, якщо ти його туди не впускав? У тебе був ключ, і ніхто інший, крім тебе, не заходив до приміщення.
Адамс сполотнів.
— Про це ми матимемо змогу завтра з вами поговорити, лейтенанте Роуч. У вас є пістолет, і лівою рукою ви теж зможете спустити курок. Я з свого боку готовий до всього.
— Яке тобі діло до мене, раурайтере Адамс? Ти відповідатимеш там, де маєш відповісти.
— У всякому разі, не тобі, Роуч.
Запала гнітюча мовчанка.
Втамувавши гнів і хвилювання, Адамс знову звернувся до дівчини:
— Міс Кет, чи не могли б ви піти зі мною на згарище і показати місце, де привид зник під землею?
— Аякже, звичайно. Але я не певна, що знайду те місце тепер. Я була тоді дуже схвильована.
Дівчина пішла за Адамсом. Роуч поплентався за ними.
Коли Адамс і Кет зупинились перед купою обвуглених балок, що залишилися від блокгауза Беззубого Бена, то всі інші чоловіки враз зібралися біля них. Адамс привів дівчину до того місця, де раніше були двері, і вона спробувала зорієнтуватися.
— Це було праворуч, — сказала вона. — Праворуч, біля столів… біля другого стола, під самісінькою стіною, що виходить до річки… там він зник.
— Беззвучно зник?
— Майже беззвучно. Тільки щось ледве чутно стукнуло — неначе дерево ударилось об дерево.
Адамс насторожився. В його пам'яті ожив напівзабутий спогад. А чи не те ж саме причулося йому тоді, два роки тому, отут, у цьому самому блокгаузі, вночі після вбивства, коли непомітно зникли Червоний Лис і Бен? Так, то був той самий звук, наче дерево стукнулось об дерево. Адамс підбіг до Місця, яке вказала Кет, і за допомогою Томаса і Тео розгріб попіл і щебінь. Оглянувши утрьох долівку, вони знайшли місце, що мало форму кола і відлунювало звук, мов порожнеча.