Тео одгорнув попіл ще далі. Під ним була велика дерев'яна ляда…
Схвильовані чоловіки заходилися піднімати її. Ляда легко піддалася. Коли Тео відсунув її вбік, усі побачили яму, в якій виблискувала вода.
Вражено дивилися чоловіки і Кет на це відкриття.
— От свинство, що ми тільки тепер дізналися про це, — промовив Адамс.
— Ти гадаєш, що людина може пролізти крізь неї? І куди ж веде ця повнісінька води яма? — запитав один з неголеною бородою.
— Може, до річки… треба перевірити…
— До річки? — засумнівався Томас. — Слухайте, але ж до неї таки далеченько. Це нелегка робота прорити такий водопровід.
— Ну то й що? Чому б ї не прорити його? Така яма з водою може стати у великій пригоді, коли червоношкірі обстрілюють будинок вогняними стрілами або коли, наприклад, з бочок вже вибрано всю воду і ніхто не наважується вийти з будинку до насоса.
— А раніше тут стояв один блокгауз?
— Атож, і навкруги не було ніякого частоколу.
— Тоді це ще більше скидається на правду. Нехай би хтось пірнув туди і перевірив, куди веде яма.
— Так, нехай хтось… — Адамс окинув поглядом чоловіків, що з'юрмилися навколо. Проте ніхто не виявляв бажання пірнати у воду. Томас кудись побіг_і швидко повернувся з великим каменем, пов'язав його до свого ласо, занурив у яму з водою. Яма сягала майже три метри завглибшки.
— Гм.
Чоловіки стояли в нерішучості, коли вартовий із спостережного горба подав знак: «Повертається майор із загоном!»
Смеркалося. Від тіней Скелястих гір на західному обрії аж до темніючого сходу небо забарвилось фіолетовими відблисками. Річка сріблилася у вечірньому сяйві.
Вже здалеку було чути, як двигтить земля під могутнім тупотом копит великого кавалерійського загону… А невдовзі на протилежному березі річки з'явився і сам майор з драгунами і раурайтерами. Загін перейшов брід, і майор наказав спішитися біля зруйнованого форту. Солдатам аж дух перехопило від люті, коли вони побачили згарище, і лише присутність майора утримала їх від прокльонів, що ладні були зірватися з їхніх уст.
Сміт коротко запитав, що сталося, і Адамс, чоло якого аж потом вкрилося від замішання, доповів про все. Майор звелів показати йому яму з водою. Потім він кивком підкликав розвідника Тобіаса, що повернувся разом з загоном.
— Ось тут… Ми з'єднаємо кілька ласо і прив'яжемо тебе до кінця вірьовки. Ти пірнеш і дізнаєшся, куди веде ця діра; коли не зможеш просуватися далі — тричі сіпни за вірьовку, і ми тебе витягнемо.
Вершники зв'язали ласо, і Тобіас, не промовивши й слова, скорився. Сторчака кинувся він у яму і швидко зник. Лише безперервне посмикування ласо свідчило про те, що він рухався вперед. Але згодом посмикування припинилось, і Адамс, що разом з іншими тримав ласо, відчув, як воно тричі сіпнулося; це означало «тягніть назад!».
Спочатку показалися ноги Тобіаса, а потім з води вигулькнула вся його темна постать. Плечі індійця були подряпані, він кашляв і спльовував воду.
— Колись це був добрий водопровід, — сказав він. — Веде до річки. Але тепер у ньому багато піску. Важко пролізти. Одне місце дуже вузьке. У вузькому місці ось що я знайшов. — Тобіас підніс у руці якусь річ.
— Що це таке? Покажи! — звелів Сміт.
Виявилось, що то клапоть шкіри від індійської штанини-гамаші з бахромою на швах.
— Штанина привида, — сказав Тобіас. — У вузькому місці вона в нього обдерлася.
— Привид! — повторив Сміт гнівно. — Щось дуже цей привид скидається на живу істоту! Чи не здається тобі, Тобіас, що якийсь індієць… ну, хто б це міг бути… чи не здається тобі, що тут проліз дакота? Коли йдеться про життя, то на все можна зважитись.
— Дакота пролізе. Він гнучкий і сильний. Може бути довго під водою. Токай-іхто з річки водопроводом пробрався в будинок, там сховався, запалив огонь і знову через водопровід пірнув у річку.
— Він пролізе! — вигукнув Сміт. — Він утече, і червоношкірі теж утекли з нашими боєприпасами, поки ми витріщалися на крутійські трюки їхнього вождя. Негідник точно знав, чого він ішов у наш форт і для чого морочив нас тут своїми витівками… Лише для того, щоб нас затримати, відвернути увагу від його людей, яким треба було прорватися з боєприпасами у свої мисливські володіння. Він утік, а ми стоїмо собі тут з порожніми руками перед зруйнованим фортом!