Цієї ночі у всьому гарнізоні панував неспокій, гнітючий настрій. Ніхто не спав. Усі чекали якоїсь нової диявольської витівки вождя, котрому вдалося так хитро втекти. Адамс пригадав настрій, що панував у блокгаузі два роки тому після вбивства старого індійця. Тоді всі почували себе так само. Кожний чекав чогось, але нічого не сталося. Токай-іхто мав звичку завжди діяти так, щоб вороги нічого не могли передбачити. Година збігала за годиною. Адамс і Томас узяли на себе подвійну варту і лишалися на посту аж до ранку. Адамс ніяк не міг заспокоїтись, хоч і намагався зосередити увагу на місцевості, де в темряві кожної миті могло статись щось несподіване. Хлопець не міг позбутися дивного почуття, що з усієї ватаги він лишився останній і що на нього чатує помста і смерть. Останній?.. А сам Червоний Лис, убивця, певно, ще й досі живий. Але він, мабуть, перебуває в надійному місці. Тут, на Ніобрарі, Адамс був єдиним, хто уцілів із шукачів золота. І він мав необережність сказати Токай-іхто, що й досі не облишив наміру знайти золото. Тепер, звичайно, йому не буде пощади!
Адамс прислухався, намагаючись очима пронизати пітьму. Але так добре розпізнавати все в темряві, як Тобіас, він ще не вмів. Різниця полягала в тому, з двох чи з дванадцяти років починаєш вправлятися в цьому мистецтві.
Навкруги панувала непорушна тиша. Тільки трава погойдувалась на вітрі.
— Слухай-но, хіба не краще тобі повернутися на ферму, — раптом знову почав своєї Томас. — Ти ще не знаєш, що то за життя бути вічним наймитом або солдатом чи ставити пастки на звірів і ніколи не вилазити з боргів. Тео і я, ми скоштували цього життя. Саме здирство — от що це таке. Треба мати власну землю або гроші.
— Замовкни! — запально крикнув Адамс.
Але Томас і не збирався мовчати.
— Адамсе, Адамів сину, Після десяти років важкої праці на вашій фермі твій старий погнав нас, щоб ми тобі нарешті сказали правду. Він сказав, що більше не має чим платити і мусить продати худобу та все інше, і лише тоді, може, стягнеться на потрібну суму. Тому ми й прийшли до тебе. Тепер ти знаєш усе.
— Чим же я можу допомогти? Адже я такий самий злидар.
— Тоді звели нам прикусити язика і стріляти у червоношкірих, поки в нас самих не влучить якась куля.
Розмова урвалася. Адамс знову почав думати про Токай-іхто, якого всі боялися і через якого вони тут лежали на варті. Адамс теж боявся дакоти, однак зненависті до нього не почував. Що має робити юнак, коли батька його вбили і грабують в нього землю? Токай-іхто примусив блакитні мундири з повагою ставитись до себе, і це певною мірою навіть тішило Адамса. Ворожість індійця він сприймав, як цілком природну річ, і так само не міг його зневажати чи ненавидіти, як бурю або вогонь.
Нарешті настав ранок. Гарячого сніданку не було. Всі їстівні припаси загинули під час вибуху. Їсти хотілося страшенно, аж у шлунку буркотіло, а в розпорядженні команди були лише ті ранцеві запаси, що їх узяв з собою загін, вирушаючи в дорогу. Єдиний, хто добре попоїв, це Тобіас. Він наловив у річці риби. Кет здалека жадібно поглядала, як індієць смажив свою здобич у гарячому попелі. Але з Тобіаса був поганий кавалер. Він з'їв усе чисто сам аж до останньої рибинки.
Дівчина побрела далі, і Адамс, уважно стежачи за нею, побачив, що вона навмисне зустрілася з братами Томасом і Тео. Обидва носачі зраділи і зараз же зав'язали з Кет дуже бажану для неї розмову. Адамс прислухався, стягаючи докупи рештки балок і дощок для тимчасової будівлі. Він ще вдома навчився теслювати.
— Отже, у нас нема чого їсти? — звернулася Кет до Томаса. — Що ж ми тепер робитимемо? Проте індійці живуть же в цій місцевості. Виходить, є тут якась їжа?
— Справді, ви таки дещо розумієте, — промовив Томас, рихтуючи Адамсові балку. — Тут, у цій триклятій місцевості, є лише одне, чим можуть живитися люди: бізони!
— Отже, ви полюватимете на бізонів?
— Якщо тільки ми натрапимо на них… певна річ. Адже бізонів не покличеш, як курей… тю-тю-тю, і вони тобі при йдуть… Бізони, вони мають свій власний розум і свої влас шляхи. Здається, поблизу немає табунів.
— А Токай-іхто і Ведмеже братство? Чим вони харчуються?
— Але які ж бо ви настирливі з своїми запитаннями У них ще є зимовий запас: сушене і заморожене м'яс і коли вони його з'їдять, а бізони ще не з'являться…
— Тоді що?
— Тоді вони танцюватимуть танець бізонів з своїми жерцями-чаклунами: «Добрий дух, дай нам бізонів, бізонів, бізонів. Бізонів, бізонів, бізонів Дай нам, добрий дух». Це вони співають день і ніч і при цьому танцюють.